Чи живе Бог у хижі?
Нарешті прочитав скандальну «Хижу». Два рази брався за неї, кожного разу доходив до третини і кожного разу інші питання переривали читання. Звичайно, ажіотаж навколо книги трохи вщух, лише зрідка про неї говорять, але питання читати чи не читати, корисна вона чи шкідлива, залишається.
Так сталося, що з критикою книги я познайомився раніше самої книги. Це, звичайно, вплинуло на процес читання та осмислення прочитаного, хоча намагався забути як позитивні, так і негативні відгуки і читати неупереджено. Зауважив, що відгуки були надто контрастними: книгу або дуже хвалили, подаючи як революційний момент в богослів`ї, або ганили, відверто називаючи єретичною. Позиції «золота середина» було мало.
Якою ж побачив «Хижу» я?
Перше враження: розчарування. Ні, не сама книга розчарувала, вона якраз дуже сподобалася, а те, що я не знайшов у ній того, про що читав у критичних матеріалах. Не розумію, чому вона зірвала такий шквал аплодисментів і стала бестселером попри усі прогнози книговидавців. Можливо тому, що я, на відміну від більшості «традиційних» християн, до яких власне й належу, не ставлю чітких, з точки зору людини, уявлень про Бога і Трійцю. Приймаючи традиційне вчення про зовнішні атрибути Бога та природу Трійці, я разом з тим, не обмежую боговідкриття лише у тій формі, яка загальновизнана. Бог у моєму розумінні настільки великий, безмежний та нестандартний з людської точки зору, що було б смішно та наївно обмежувати Його якимось людськими рамками. Для мене розуміння Бога, способи спілкування Його з людиною, образи, через які Він виявляє Себе людям, набагато ширші та чисельніші, аніж це визначено загальноприйнятим богослів`ям. Можливо, причина такого захоплення книгою в тому, що багато віруючих і раніше підсвідомо відчували якусь обмеженість традиційного розуміння Божественних атрибутів, але боялися вийти за ці рамки, і коли з’явилася книга, в якій автор насмілився розірвати ці шаблони, вони вхопилися за неї, як за соломинку.
З другого боку, такий «розрив шаблону» боляче вдарив по тих, хто не допускає ніяких розходжень з історично «освяченим» та загальновизнаним розумінням Бога та Божественної Трійці. Тому різка критика книги і оголошення її крамольною цілком природна.
Виходячи з того, що я знав про книгу з рецензій як її захисників, так і ворогів, я був дещо розчарований тим, що не знайшов у ній чіткого підтвердження ні одній ні другій точці зору. І причина, можливо була в тому, що багато хто з читачів сприйняв «Хижу» як богословську книгу. Але вона такою не є. Хоча питання, які вона піднімає, дійсно богословські і мають велику вагу та значення щодо богопізнання та наших стосунків з Богом. Але було б помилкою вважати образи та окремі місця твору підтвердженням чи непідтвердженням якоїсь богословської думки.
Звернімося до самої Біблії. Чи звернули ви увагу, що Слово Боже майже не дає нам більш-менш чіткого опису образу Бога? Воно більше уваги приділяє характеру Господа, Його стосункам з людиною. А ті образи, через які змальовано Творця, дають дуже приблизну та обмежену уяву про Його зовнішні атрибути. Людині, яка звикла до фізичного сприйняття навколишнього світу, важко уявити Бога, Якого не можна побачити. Практично усі біблійні видимі образи, через які Господь проявляв Себе: вогонь, землетрус, «старий днями», буря, вогненний стовп, носять метафоричний характер і аж не дають навіть приблизного образу, який можна було б реалізувати візуально. Тому не буде помилкою, коли скажемо, що традиційне зображення Бога як чоловіка старшого віку з білою бородою є таким же неправильним і єретичним з точки зору істини, як і будь-яке інше. Але ми звиклися з ним, канонізували і боляче реагуємо на будь-які інші погляди. Саме тому такий резонанс викликав і погляд Янга на Божественну Трійцю.
Автора «Хижі» звинувачують у неправильному зображенні Бога. А хіба біблійні образи досконалі? Просто ми звикли до них і вважаємо їх «освяченими» біблійними текстами. А втім, коли підходити до них неупереджено, так само можна звинуватити біблійних авторів у неправильному зображенні Творця. Хіба можна уявити Вічного, Невидимого, «Який живе у неприступному світі» Господа у вигляді пастуха, як це зробив Давид? Або у вигляді трьох подорожніх, яким побачив Його Авраам? Хіба це не принижує всюдиприсутнього володаря Всесвіту? Або зображення могутнього, невидимого Духа Божого у вигляді пташки (голуба)? Або порівняння Сина Божого з тваринами левом та овечкою? Та що тварини, зовнішність пересічного єврея, Яким явив Себе Творець, хіба це істинна подоба Бога? Просто Він використав певні земні видимі образи для того, щоб земна людина зрозуміла неземне і невидиме. І ці образи залежать від світу та оточення, в якому живе людина. Для пастуха Давида це була подоба пастуха, для глобалізованого комп’ютеризованого жителя двадцять першого віку це може бути інший, зрозумілий йому образ.
Як я вже зазначив, «Хижа» не є богословською книгою, скоріше художньо-філософською. Так як не є богословськими і деякі біблійні книги. Однією з великих помилок віруючих є те, що будь-які тексти Біблії вважаються богословськими доказами без врахування контексту. Небезпечно і помилково будувати теологічні докази на основі таких книг як Книга Йова, Псалми, Пісня над піснями, Приповістки Соломонові. Бо роблячи так, можна сміливо стверджувати, скажімо на прикладі Книги Йова, що у Бога є багато синів, які час від часу приходять до Нього в гості. Більше того, разом з ними може прийти і сатана, який «торгується» з Богом за душу праведного чоловіка. Або на основі Книги Пісня над піснями стверджувати, що у Бога є багато жінок, серед яких одна найулюбленіша, з якою Творець обмінюється взаємними компліментами. Або як зрозуміти образи Книги Об’явлення, де у «велику кучу» перемішалися леви, коні, змії, дракони, ангели гніву та вулиці з золотою бруківкою? Буквально? Нікому не прийде в голову саме так трактувати ці книги. Тоді чому ж так сприймається «Хижа», яка написана у тій же формі, хіба що тільки більш осучаснена? А як тоді бути з «Мандрівкою Пілігрима» та «Духовною війною» Джона Буньяна, «Втраченим раєм» Мільтона, «Листами Баламута» та «Хроніками Нарнії» Клайва Льюїса? Як бути з їхніми образами, яких немає в Біблії, чи які не узгоджуються з традиційними уявленнями про духовний світ? Теж розбирати з точки зору традиційного богослів`я?
«Хижу» я сприйняв саме з такої точки зору — як алегорію, притчу, метафору, але аж ніяк як богословський трактат. Для мене вона стала ще одним підтвердженням того, що Бог зовсім не такий обмежений, яким зробили Його люди. Він набагато більший, величніший, багатогранніший, ніж нам здається. І він може прийти до Своєї дитини просто так, як це робимо ми, люди. Прийти таким, Яким нам буде краще Його зрозуміти і сприйняти. І поговорити не про якісь високі духовні матерії, а про буденні справи, в яких ми живемо, які турбують і болять. Поговорити не богословсько-академічною мовою, а так, як розмовляють між собою близькі і добре знайомі люди. Погомоніти за столом за чашкою кави (а чому б і ні?), вийшовши з традиційних канонів грізного дідуся на хмарах.
От тільки комусь для цього потрібно залишити звичне оточення, звичні стереотипи і хоча б декілька днів провести у хижі…
Так сталося, що з критикою книги я познайомився раніше самої книги. Це, звичайно, вплинуло на процес читання та осмислення прочитаного, хоча намагався забути як позитивні, так і негативні відгуки і читати неупереджено. Зауважив, що відгуки були надто контрастними: книгу або дуже хвалили, подаючи як революційний момент в богослів`ї, або ганили, відверто називаючи єретичною. Позиції «золота середина» було мало.
Якою ж побачив «Хижу» я?
Перше враження: розчарування. Ні, не сама книга розчарувала, вона якраз дуже сподобалася, а те, що я не знайшов у ній того, про що читав у критичних матеріалах. Не розумію, чому вона зірвала такий шквал аплодисментів і стала бестселером попри усі прогнози книговидавців. Можливо тому, що я, на відміну від більшості «традиційних» християн, до яких власне й належу, не ставлю чітких, з точки зору людини, уявлень про Бога і Трійцю. Приймаючи традиційне вчення про зовнішні атрибути Бога та природу Трійці, я разом з тим, не обмежую боговідкриття лише у тій формі, яка загальновизнана. Бог у моєму розумінні настільки великий, безмежний та нестандартний з людської точки зору, що було б смішно та наївно обмежувати Його якимось людськими рамками. Для мене розуміння Бога, способи спілкування Його з людиною, образи, через які Він виявляє Себе людям, набагато ширші та чисельніші, аніж це визначено загальноприйнятим богослів`ям. Можливо, причина такого захоплення книгою в тому, що багато віруючих і раніше підсвідомо відчували якусь обмеженість традиційного розуміння Божественних атрибутів, але боялися вийти за ці рамки, і коли з’явилася книга, в якій автор насмілився розірвати ці шаблони, вони вхопилися за неї, як за соломинку.
З другого боку, такий «розрив шаблону» боляче вдарив по тих, хто не допускає ніяких розходжень з історично «освяченим» та загальновизнаним розумінням Бога та Божественної Трійці. Тому різка критика книги і оголошення її крамольною цілком природна.
Виходячи з того, що я знав про книгу з рецензій як її захисників, так і ворогів, я був дещо розчарований тим, що не знайшов у ній чіткого підтвердження ні одній ні другій точці зору. І причина, можливо була в тому, що багато хто з читачів сприйняв «Хижу» як богословську книгу. Але вона такою не є. Хоча питання, які вона піднімає, дійсно богословські і мають велику вагу та значення щодо богопізнання та наших стосунків з Богом. Але було б помилкою вважати образи та окремі місця твору підтвердженням чи непідтвердженням якоїсь богословської думки.
Звернімося до самої Біблії. Чи звернули ви увагу, що Слово Боже майже не дає нам більш-менш чіткого опису образу Бога? Воно більше уваги приділяє характеру Господа, Його стосункам з людиною. А ті образи, через які змальовано Творця, дають дуже приблизну та обмежену уяву про Його зовнішні атрибути. Людині, яка звикла до фізичного сприйняття навколишнього світу, важко уявити Бога, Якого не можна побачити. Практично усі біблійні видимі образи, через які Господь проявляв Себе: вогонь, землетрус, «старий днями», буря, вогненний стовп, носять метафоричний характер і аж не дають навіть приблизного образу, який можна було б реалізувати візуально. Тому не буде помилкою, коли скажемо, що традиційне зображення Бога як чоловіка старшого віку з білою бородою є таким же неправильним і єретичним з точки зору істини, як і будь-яке інше. Але ми звиклися з ним, канонізували і боляче реагуємо на будь-які інші погляди. Саме тому такий резонанс викликав і погляд Янга на Божественну Трійцю.
Автора «Хижі» звинувачують у неправильному зображенні Бога. А хіба біблійні образи досконалі? Просто ми звикли до них і вважаємо їх «освяченими» біблійними текстами. А втім, коли підходити до них неупереджено, так само можна звинуватити біблійних авторів у неправильному зображенні Творця. Хіба можна уявити Вічного, Невидимого, «Який живе у неприступному світі» Господа у вигляді пастуха, як це зробив Давид? Або у вигляді трьох подорожніх, яким побачив Його Авраам? Хіба це не принижує всюдиприсутнього володаря Всесвіту? Або зображення могутнього, невидимого Духа Божого у вигляді пташки (голуба)? Або порівняння Сина Божого з тваринами левом та овечкою? Та що тварини, зовнішність пересічного єврея, Яким явив Себе Творець, хіба це істинна подоба Бога? Просто Він використав певні земні видимі образи для того, щоб земна людина зрозуміла неземне і невидиме. І ці образи залежать від світу та оточення, в якому живе людина. Для пастуха Давида це була подоба пастуха, для глобалізованого комп’ютеризованого жителя двадцять першого віку це може бути інший, зрозумілий йому образ.
Як я вже зазначив, «Хижа» не є богословською книгою, скоріше художньо-філософською. Так як не є богословськими і деякі біблійні книги. Однією з великих помилок віруючих є те, що будь-які тексти Біблії вважаються богословськими доказами без врахування контексту. Небезпечно і помилково будувати теологічні докази на основі таких книг як Книга Йова, Псалми, Пісня над піснями, Приповістки Соломонові. Бо роблячи так, можна сміливо стверджувати, скажімо на прикладі Книги Йова, що у Бога є багато синів, які час від часу приходять до Нього в гості. Більше того, разом з ними може прийти і сатана, який «торгується» з Богом за душу праведного чоловіка. Або на основі Книги Пісня над піснями стверджувати, що у Бога є багато жінок, серед яких одна найулюбленіша, з якою Творець обмінюється взаємними компліментами. Або як зрозуміти образи Книги Об’явлення, де у «велику кучу» перемішалися леви, коні, змії, дракони, ангели гніву та вулиці з золотою бруківкою? Буквально? Нікому не прийде в голову саме так трактувати ці книги. Тоді чому ж так сприймається «Хижа», яка написана у тій же формі, хіба що тільки більш осучаснена? А як тоді бути з «Мандрівкою Пілігрима» та «Духовною війною» Джона Буньяна, «Втраченим раєм» Мільтона, «Листами Баламута» та «Хроніками Нарнії» Клайва Льюїса? Як бути з їхніми образами, яких немає в Біблії, чи які не узгоджуються з традиційними уявленнями про духовний світ? Теж розбирати з точки зору традиційного богослів`я?
«Хижу» я сприйняв саме з такої точки зору — як алегорію, притчу, метафору, але аж ніяк як богословський трактат. Для мене вона стала ще одним підтвердженням того, що Бог зовсім не такий обмежений, яким зробили Його люди. Він набагато більший, величніший, багатогранніший, ніж нам здається. І він може прийти до Своєї дитини просто так, як це робимо ми, люди. Прийти таким, Яким нам буде краще Його зрозуміти і сприйняти. І поговорити не про якісь високі духовні матерії, а про буденні справи, в яких ми живемо, які турбують і болять. Поговорити не богословсько-академічною мовою, а так, як розмовляють між собою близькі і добре знайомі люди. Погомоніти за столом за чашкою кави (а чому б і ні?), вийшовши з традиційних канонів грізного дідуся на хмарах.
От тільки комусь для цього потрібно залишити звичне оточення, звичні стереотипи і хоча б декілька днів провести у хижі…
Коментарі
Дописати коментар