Публікації

Показано дописи з міткою "мої вірші"

Розірвана завіса

Зображення
І завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу… Євангеліє від Матвія 27:51 У святому святих було темно. Ні шпарини, ні вікон — ні дня… Пахло спогадом вицвіло-древнім, І гірчило едемське знання. За завісою тиша суботня. Херувими вдивляються в ніч. Там Єгова сумує самотньо. У сум’ятті людських протиріч.

Мамине ведмежа

Зображення
З Наталею я познайомився в рівненському християнському притулку, організованому фондом "Відвага" для безхатченків. ЇЇ незвичайна і трагічна доля сироти вразила мене. На той час вона знайшла нову сім'ю серед працівників фонду і з оптимізмом дивилася в майбутнє. Але найбільше враження на мене справило старе плюшеве ведмежа, яке Наталя тримала в обіймах в розмові зі мною. Воно - єдинна річ, яка залишилася від її мами. Мами, яка одного дня свідомо залишила її, кількарічну, на рівненському вокзалі....   Мамине ведмежа Мама привела мене, трьохрічну, на вокзал - і залишила.  З тих пір я ніколи не бачила її,  від неї залишився лише плюшевий ведмедик,  якого я тоді тримала в руках і якого бережу досі... З розповіді 25-річної Наталі І яке ж ти кумедне, яке ж ти невинне, ведмежа. З маминого світу ти у мене єдине... Межа... Ти спало зі мною, сумувало, плакало — сім'я. Твоїми очима дивилась налякано я.

За ким гудеш, старезно-сивий, дзвоне?

Зображення
* * * Не питай, по кому б'є дзвін.  Він б'є по тобі…  Ернест Хемінгуей За ким гудеш, старезно-сивий, дзвоне? Кому несеш свою гірку печаль? Ти бив на сполох мало не до скону, Коли в душі чорніла раптом даль. У дзвоні тім — сплюндроване минуле, Війна і мир, шляхетне і лихе, Моя земля, зчорніла і заснула, Моя душа, змарнована в гріхах. Ти б'єш журбу, розсипану по світі, Несеш Дніпром звитягу і ганьбу. У дзвоні тім — бажання гідно жити, І те, що гідність втоптує в брехню. Життя спішить. В шаленім перегоні Майбутнє мчить на білому коні… Ти б'єш набат, старезно-сивий дзвоне, Коли ж ти виб'єш благовіст мені?...

Останній дзвоник літа

Зображення
Іноді мене запитують, як я пишу вірші, де беру ідеї, теми, образи. По рідному буває. Дуже по різному. Ось історія написання одного вірша. Якось пізньої осені, це був кінець жовтня, на узліссі я побачив незвичну для цієї пори року квітку - дзвоника. Сфотографував і коли передивлявся згодом фото, мені впав у вічі різкий контраст між літнім літньою квіткою та яскраво вираженим осіннім фоном. Так народився вірш «Останній дзвоник літа». Останній дзвоник літа Під білим сонцем вигоріло літо, І зблякла зелень, визріли літа. І на узліссі, в жовтий дим залитім, В останній дзвоник літо калата. Уже відцвів барвистий килим квітів, Лиш запізнілий дзвоник доганя Серпневу тінь, яка закрила літо, Й побігла геть, хутчіше від коня. За теплим літом тягнуться ключами Літа життя в осінньо-жовтий дим, Що пролетять хмаринками над нами, Упавши в душу смутком дощовим. Пора осіння підсумок підводить, Земля здає екзамен на плоди. Й моє життя до фінішу підводить, Немов би каже: «Пізно вж