На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

Працюючи в журналі, знаю, як непросто іноді знайти влучний заголовок для статті. Нерідко цілим колективом ламаємо голову над цим непростим завданням. Бо часто саме від заголовку залежить, чи захоче читач читати те, що написано під ним. Коли мені до рук потрапила книга «Не фан» Кайла Айдлмена, найперше, на що я звернув увагу, — це заголовок. Слово, яке зазвичай використовується у сфері спорту та розваг, здавалося, трохи не гармонує з духовним змістом книги. Це інтригувало. Бажання дізнатися, що ж ховається за коротким, як постріл, виразом, спонукувало до читання.

Сьогодні у моїй фейсбук-стрічці виділяються дві популярні новини: «Християнський соціалізм» Добкіна та смерть Біллі Грема. Їх об’єднує одне слово: християнський, але вони, по суті, з паралельних світів. Що ж, мемоносному Добкіну не відмовиш у своєрідному почутті гумору. Перебігаючи як заєць (чи як шакал) з партії в партію, з фракції у фракцію, нарешті доріс до своєї партії. Соціалістичної. Бо ж — за соціальну справедливість. Те, що благородний за суттю соціалізм опоганився марксизмом, комунізмом, сталінізмом, маоїзмом Добкіну виявилося мало. Вершиною святотатства та цинізму стала приставка «християнський». Тут йому вдалося опоганити два поняття: як соціалізм, так і християнство. І в Добкінському поєднанні це стало гримучою сумішшю, яка запустила лавину мемів та насмішок. «Християнське спрямування — це буде те, що повертатиме в наше життя залізобетонні людські цінності, такі як сім'я, повага, взаємини між людьми» – зазначив нардеп. Під «залізобетонними цінностями» напев

Прочитав сьогодні в одному блозі роздуми одного шанованого (без іронії) мною проповідника та блогера щодо подій природно-катастрофічного характеру в Карибському регіоні. Ось цитата. Не знаю почему очередной и самый мощный ураган за  все время наблюдения, назван именем Ирма. "Имя Ирма происходит от названия древнегерманского божества Ирмина (Германа или Яримана (Ярило)). Первый слог имени имеет значение «благородный, истинный, жизненный»." Ураган "Ирма" назвать благородным едва ли можно. Он оставляет после себя ужас и разруху. Ураганы не дают дремать людям в местах, где можно хорошо в это время отдохнуть. Даже любимый остров Романа Абрамовича, как сообщает МК, снесен. Может быть Бог таким образом разговаривает с людьми, которые во время отдыха ни о чем не думают, как только о грехе?

Слідкую за фейсбушною дуеллю Демидович-Шевченко. Невідомо, чим вона закінчиться. Але вона вже оголила деякі проблеми сьогоднішнього християнства, зокрема пострадянського, а ще точніше, російсько-українського. Не буду публічно ставати на сторону того чи іншого опонента, і не тому, що, за словами Шевченка, зберігаю нейтралітет, а тому, що маю свою чітку позицію щодо піднятої теми. І це перша проблема, яка яскраво виражена у публікаціях Демидовича та Шевченка, точніше, у коментарях під ними. 

Ці фотографії облетіли цілий світ. Вони увійшли у золоту фотоскарбницю новітньої української історії. Вони стали символом київського Майдану. А ще — стали символом практичного християнського милосердя. І коли говорити про вплив церкви на суспільство, неможливо знайти для цього більш значущої та красномовної ілюстрації. Київський Михайлівський собор під час бойових дій у центрі української столиці перетворився на лікарню. Там, де ще вчора в тиші та благоговінні люди схиляли коліна, сьогодні схиляються лікарі над пораненими. Комусь це може видатися блюзнірством чи оскверненням святого місця. Аж ніяк! Навпаки, саме такою повинна бути Церква! Даруйте, але ми, віруючі, не завжди розуміємо для чого потрібна Церква. Здається, радянські ідеологи таки зуміли переконати нас у тому, що церковні приміщення (як і зібрання віруючих) мають одну «велику» і «святу» ціль — «совершение религиозных обрядов». Ми в переважній більшості приходимо в наші церкви і доми молитви саме для того, що

Цивілізований світ перейшов «точку неповернення». Вважаю, що питання загибелі західної християнської цивілізації це лише питання часу. Власне, вона вже мертва, залишилася лише обгортка з традицій та окремих фрагментів, які набувають все більш гротескних форм. Християнство запльоване, зацьковане, висміяне і безсиле загнали в кут і воно животіє тільки тому, що комусь ще хочеться порозважатися продовженням його агонії. Християнська Європа, де за статистикою на одну традиційну європейську сім’ю припадає 1,5-1,8 дітей приречена не тільки морально, але й фізично. Мене шокували фото, поширені інформаційними агентствами, про напад людиноподібних істот із Femen на католицького священика. Я вважаю їх символом сучасного збоченого псевдотолерантного Заходу. Я навіть не затуляю, як це часто робиться, окремі частини тіла чорними квадратиками — там нічого затуляти, цей прекрасний символ жіночності атрофований, як і сама їхня совість. Я не чув раніше про цього священика, не знаю його погляді

Історія, з якої розпочну, можливо й вигадана, але подібна ситуація може трапитися нині в будь-якому магазинні електронної техніки. Покупець звертається до продавця: — Скажіть, який із цих двох фотоапаратів кращий? — Ну… їх не можна порівняти, бо перший це МР3-плеєр, а другий — мобільний телефон… Жарти жартами, але насправді сучасні пристрої обросли такою кількістю додаткових функцій, що іноді важко сказати, як правильно називається та чи інша річ. Для них навіть термін спеціальний придумали — гаджети (букв. — пристосування). Так називаються оригінальні, нестандартні пристрої чи речі, які, окрім головної функції, мають декілька додаткових, або ці функції замасковані під щось. Найбільш відомими та розповсюдженими гаджетами є мобільний телефон, кишеньковий комп’ютер, авторучка з фотоапаратом тощо. Якщо раніше гаджетами користувалися переважно спецслужби, то тепер — більшість простих людей.

Якось на одній християнській конференції несподівано не стало електричного струму. Те, що погасло світло, було ще півбіди. Найгірше — не працювали мікрофони, відеокамери, музичні інструменти. Після декількох хвилин героїчних спроб продовжити хід конференції ведучий змушений був оголосити перерву, доки буде усунена поломка… З цієї нагоди пригадується ще один випадок, про який йшлося в одному документальному відеофільмі. Він був присвячений одній з грізних сил природи: обледенінню. Серед численних прикладів, які приводилися у фільмі, запам’яталася ситуація у Канаді, яка склалася років 10 тому. Через збіг погодних умов одного дня значна частина території країни виявилася покритою товстим шаром льоду. Він був скрізь: на гілках, дротах електроліній, будинках. Найстрашніше те, що вага льоду була такою великою, що ламалися не лише столітні дерева, але й міцні високовольтні опори. В результаті третина Канади залишилася без електроструму. Життя на декілька днів у високорозвинутій країні зав