Публікації

Вийшов з друку "Благовісник" 1,2012. Цього разу двомовний. І оновлений

Зображення
Редакторська стаття журналу "Благовісник" У 2012 році настане кінець світу. Ви чули про це? Якщо ні, то час поговорити. Напевне, небагато буде людей, яких би не цікавило питання кінця світу. Пошукова інтернет-система Google видає на цю фразу 7 мільйонів посилань українською мовою, 12 мільйонів — російською і 36 мільйонів — англійською. Виходить, жителів 21 століття дуже хвилює те, чим, як і коли закінчиться історія маленької, як тепер виявилося, планети Земля? Так, але тут криється один парадокс: про кінець світу говорять усі, кому не лінь, але, що дивно, живуть так, ніби його ніколи не буде. Здавалося б, все повинно бути якраз навпаки: якщо ми знаємо, що скоро настане зима з морозами, то відповідно готуємося до неї: купуємо теплий одяг, утеплюємо будинок, запасаємося дровами… Але ж кінець світу — це не зима, яку, як кажуть, «з бідою» можна якось пережити. Це набагато серйозніше.

Коли я не розумію Бога

Зображення
Вчора нашу родину спіткало велике горе: загинув 31-річний чоловік моєї двоюрідної сестри. Загинув, безглуздо і страшно - пішов на зимову (в березні, при температурі 15 тепла!) рибалку, весняний лід не витримав, він опинився у крижаній воді. Товариш, який залишився на березі, чим міг допомагав йому, але все марно... Увечері, приїхавши до вбитої горем дружини та батьків, ми чим могли потішали їх. І в ході розмови, мій батько з висоти літ та життєвого досвіду, через сльози давав поради:"Моліться, діти! Завжди моліться! Просіть в Бога захисту та допомоги скрізь: в дорогу, на роботу, на будь-яку справу. Ми, батьки, завжди молимося за всіх дітей та внуків, знаючи, що вони не завжди дотримуються цього правила..." Що ж, заперечити тут нема чим. Батьки, дійсно,  праві. Без молитви не повинно бути жодного кроку. Але!!! Але часто є моменти, які не вкладаються у рамки, на перший погляд, простої істини: "Помолився - Бог допоміг". Дружина загиблого сказала: "Буквально

"Бурановская бомба"

Зображення
Пишу я, в основном, на украинском языке. Но этот пост будет на русском. Из-за уважения к тем, кому он посвящен. А взяться за перо (то есть, бишь за клавиатуру) заставила бомба, взорвавшаяся на днях в российском шоу-бизнесе: «Бурановские бабушки» выиграли путевку на Евровидение. Я не особый специалист в вопросах современной шоу культуры, но это событие навело на некоторые неожиданные раздумья. Я христианин-протестант и хорошо знаком с положением вещей в этом обществе. А положение это в последнее время не слишком хорошее. И одна из проблем – борьба между «старым» и «новым», людьми старшего возраста, ратующими за добрые, старые времена и тогдашний уклад жизни церкви, и молодыми, пытающимися внедрить в церковь что-то новое. Что ж, «Бурановским бабушкам» в этом вопросе – респект. Им удивительным образом опровергнуть слова самого Христа: удалось влить новое вино в старые мехи, сохранить дух и самобытность национального колорита, деревенской песни с новизной Гребенщикова, Битлов, Цоя. Во

Фотопроповідь. Фотографія надії

Зображення
Можна по-різному ставитися до цього фото: як до сентиментальної наївності фотомоделі, підприємницької знахідки вуличного фотографа чи просто як до «прикольної» картинки (саме під такою рубрикою здебільшого подається ця світлина в інтернеті). А втім, це фото, зроблене кореспондентом Ассошіейтед Пресс Майклом Нешем у далекому 1946 році в зруйнованій війною Варшаві, стало класикою. Він зафіксував не просто вуличну сценку, яка спершу може здатися банальною чи викликати посмішку, це символ надій людей, які пережили страхіття Другої світової. Так, це дійсно виглядає якось по-дитячому: на примітивний каркас натягнуто дешеве полотнище з непретензійним пейзажем, який аж ніяк не вписується в загальний фон навколишніх руїн і навіть пори року. Невідомо, наскільки щиро посміхається жінка, що позує, але у цій посмішці є щось набагато значиміше, аніж фотогенічний вираз обличчя. У ній, незважаючи на всі ознаки повоєнного часу, — надія на краще, надія на те, що отой настрій, зображений на потріпа

Відеорозповідь про віруючих села Карпилівки

Зображення
Прекрасне свідчення про практичне життя віруючих. Це найкраща, найдієвіша проповідь Євангелії. Дивіться відеорепортаж про життя віруючих села Карпилівки, де пастором Володимир БРИЧКА Завтра планую бути у цій церкві.

Круглий стіл на тему гендерної політики та ЮЮ

Зображення
6 березня 2012 р. у м. Рівному відбувся круглий стіл присвячений проблемам гендерної політики та ювенальної юстиції. У конференц-залі приміщення обласної ради зібралися представники органів влади, прокуратури, громадські діячі, служителі церков різних конфесій, а також фахівці в галузі медицини, психології, педагогіки, юриспруденції тощо. Приводом для проведення круглого столу стало занепокоєння поступовим впровадженням в українське суспільство в процесі євроінтеграції явищ, що суперечать християнським цінностям і призводять до моральної деградації населення. Ініціаторами засідання були голова постійної комісії обласної ради з питань науки, освіти, культури та духовності Світлана Левицька, доктор педагогічних наук, професор Національного університету «Острозька академія» Василь Жуковський та президент Міжнародного Відкритого університету ім. В. Марцинковського Олександр Калабський. Засідання круглого столу почала Світлана Левицька, привітавши усіх учасників і подякувавши за небай

Фотопроповідь. Язик в лещатах

Зображення
Ні, це не фото з камери тортур і не ілюстрація розповідей про жахи Середньовіччя. Ці фотографії використовуються у рекламі салонів пірсінгу — нової моди, яка охопила сучасну молодь (і не тільки). І ці симпатичні дівчата підставляють свої язики під страшні залізні щипці цілком добровільно, ба, навіть за це платять. І не тільки язики: проколюють навіть таке, що й не здогадаєшся, що його можна проколоти, нашпиговують такими речами, що й не подумав би, вбивають у голову справжнісінькі цвяхи, підвішують до вух мало не авоськи з продуктами. А кільце в носі чи пупкові — річ буденна… І — мимоволі згадалися слова апостола Якова, який сказав, що «ніхто із людей язика не може вгамувати, — він зло безупинне, він повний отрути смертельної!» (3:8). Що правда, то правда: як його не проколюй, що не вставляй у нього, все одно служить злу та гріху. От тільки не можу зрозуміти, для чого вставляти в рот різні залізяки: і розмовляти та їсти незручно, і ніхто не бачить, хіба що з висолопленим язиком

Оновлення поетичного сайту

Зображення
Скоро 8 березня.По різному можна ставитися до цього свята: для одних це справді свято весни та жіночності, для інших - згадка про комунізм та Клару Цеткін. Але факт залишається фактом: цей день в усіх на вустах. Тому до цієї дати оновив на поетичному сайті відповідні рубрики . * * * Закружляв яблуневий вальс Пелюстками навколо хати. А на ґанку старенька мати Дожидає у гості нас. Тішся, весно, радій, буяй. Ще не скоро бабине літо. Поспішіть до матері діти, Та хатина, де мати — рай. Запроси нас, весняний вальс, На побачення всіх до мами. Неслухняними вже руками Хай іще раз обійме нас. Стане гамірно й тісно враз, Буде щиро весна радіти. І тоді сивочолі діти Про рушник заспівають вальс. Володимир Сад

День захисника

Зображення
Свято 23 лютого (називайте його як хочете: день радянської армії, день захисника Вітчизни, чи ще якось) не святкую. Не тому, що не служив чи категорично проти військової служби. Служив і ще й досі згадую ці роки як хорошу життєву та духовну школу, згадую друзів, командирів, армійські епізоди. Не святкую, бо для мене цей день асоціюється з радянсько-атеїстичною ідеологією, у якій не було місця для моєї віри та особистої самореалізації. Але це вже інша тема… Пишу ці рядки тому, що прочитав цікаву думку з приводу цього свята мого хорошого товариша та однодумця Миколи Синюка. Не коментую, бо, власне, коментарі тут зайві. Кого будемо захищати? Території, ворота, межі, гаманці, сумління, честь, порядність, гідність, вождів, ідеї…??? Захисти себе — від ліні, егоїзму, байдужості, невірства, депресії, песимізму. Захисти дружину — від зневіри в тобі… Захисти дітей — від «немає часу», «відчепіться, я день відпахав», «як ви мені в’їлися», «подивіться мультик», «я сто разів тобі т

«Прощення звільнило мене від ненависті»

Зображення
Це фото знайоме мені ще зі шкільної лави. Радянська ідеологія вміло маніпулювала свідомістю громадян, використовуючи все на свою користь. Для мене ця чорно-біла світлина була символом болю, страждань та принижень в’єтнамського народу та безсердечності американського загарбництва та військової злочинності (що, в принципі, й було насправді). Але ця історія, виявляється, має й зворотній бік. Лише нещодавно, дякуючи всезнаючому інтернету, я дізнався про всю історію знаменитого знімка.

«Бережи честь змолоду»

Зображення
8 лютого російська громадськість відзначала трагічний ювілей — 175 років тому на дуелі був смертельно поранений Олександр Пушкін. З цієї нагоди челябінські педагоги в гімназіях провели цікавий експеримент. Старшокласників запитали, що вони думають про дуель як спосіб захисту своєї честі та честі жінки. Результат виявився невтішним… Що таке дуель, з якої причини її проводили — про це гімназистам пояснили детально, підкресливши, що ключовим поняттям, яке характеризувало причини дуелі, завжди був захист честі. І що ж? Жоден із опитуваних у своїх роздумах не згадав ні про честь, ні про гідність. Старшокласники щиро дивувалися з такого вирішення конфліктних ситуацій, пропонуючи свої варіанти. Чоловіча половина пропонувала заплатити гроші, «щоб більше не ліз», «провчити» за допомогою друзів, пожалітися «кому слід», обмовити кривдника чи підстроїти йому якусь халепу. Були такі думки, що сама дуель — елементарне безглуздя, в житті головним є виживання. Хлопці не могли втямити, для чого так

«Гаджетне» християнство

Зображення
Історія, з якої розпочну, можливо й вигадана, але подібна ситуація може трапитися нині в будь-якому магазинні електронної техніки. Покупець звертається до продавця: — Скажіть, який із цих двох фотоапаратів кращий? — Ну… їх не можна порівняти, бо перший це МР3-плеєр, а другий — мобільний телефон… Жарти жартами, але насправді сучасні пристрої обросли такою кількістю додаткових функцій, що іноді важко сказати, як правильно називається та чи інша річ. Для них навіть термін спеціальний придумали — гаджети (букв. — пристосування). Так називаються оригінальні, нестандартні пристрої чи речі, які, окрім головної функції, мають декілька додаткових, або ці функції замасковані під щось. Найбільш відомими та розповсюдженими гаджетами є мобільний телефон, кишеньковий комп’ютер, авторучка з фотоапаратом тощо. Якщо раніше гаджетами користувалися переважно спецслужби, то тепер — більшість простих людей.

Чим вимірюєтсья радість

Зображення
Радість буває різною. Щирою. Нещирою. Штучною. Лукавою. Вдаваною. Злорадною. А от, чи може радість бути невидимою? Коли, скажімо, я маю повні груди радості, але її ніхто не бачить? Саме такою радістю пишаються деякі побожні, похмурі на вигляд християни, які люблять цитувати біблійну фразу «Праведний ледь посміхнеться» (правда, варто зауважити, що в канонічній Біблії таких слів немає, вони написані в Премудростях Сираха). А, взагалі, як визначити, чи має людина радість, чи ні? Чим її виміряти, оту невидиму радість?

Знеструмлене християнство

Зображення
Якось на одній християнській конференції несподівано не стало електричного струму. Те, що погасло світло, було ще півбіди. Найгірше — не працювали мікрофони, відеокамери, музичні інструменти. Після декількох хвилин героїчних спроб продовжити хід конференції ведучий змушений був оголосити перерву, доки буде усунена поломка… З цієї нагоди пригадується ще один випадок, про який йшлося в одному документальному відеофільмі. Він був присвячений одній з грізних сил природи: обледенінню. Серед численних прикладів, які приводилися у фільмі, запам’яталася ситуація у Канаді, яка склалася років 10 тому. Через збіг погодних умов одного дня значна частина території країни виявилася покритою товстим шаром льоду. Він був скрізь: на гілках, дротах електроліній, будинках. Найстрашніше те, що вага льоду була такою великою, що ламалися не лише столітні дерева, але й міцні високовольтні опори. В результаті третина Канади залишилася без електроструму. Життя на декілька днів у високорозвинутій країні зав

Маразм творчості чи творчість маразму?, або, Бог, Який дає по благодаті

Зображення
Чому?!! Ну чому бездарність така плодюча, безцеремонна та вперта? Ну чому церкви, віруючі спонсорують, купляють, розповсюджують та використовують оту бездарність та відвертий маразм? Я вважаю блюзнірством та богозневагою вплітати у той брєд сивої кобили слова про те, що пісенька, яку подаю нижче, «дарунок неба Від небесного Отця». Покайтеся, Бог такого дарувати не може! Він не опускається до рівня словоблудія та елементарного словесного недбальства. Ці віршики я взяв з чергової збірки одного «християнського» автора (вибачте, але слово християнського я беру в лапки), члена (!) Спілки (!) християнських (!) письменників України (!!!). Мені соромно за таку спілку, і тричі соромно, що я теж член цієї спілки. Мені соромно, що я християнин і тому маю якесь відношення до отих «християнських віршів».

Зебри, узори та віра в Бога

Зображення
В одному науково-популярному фільмі почув цікавий факт. Коли в зебри народжується дитинча, мати перші півгодини-годину намагається захистити його від інших зебр в табуні. Виявляється, коли в перші хвилини життя мале не запам’ятає узору на тілі матері, воно в майбутньому не зможе її впізнати серед суцільного мережива тіл в кучі-малій, а, отже, приречене на смерть. Тому перша година життя тут вирішальна. Щось подібне, на мою думку, відбувається і духовному житті. Я помітив, що оточення в перші дні нового духовного життя в Бозі вирішальні для новонаверненого. Я ніколи серйозно не аналізував цього, але прості спостереження вказують на те, що перші місяці перебування в тій чи іншій церкві, перші друзі, служителі, проповідники, прочитані книги чи християнські телепередачі в той період, визначають яким цей християнин буде в майбутньому, в яку церкву ходитиме, яких поглядів дотримуватиметься і якими стереотипами думатиме. В більшості випадків така людина залишається в тій церкві (конфесії

Кентавр Содому

Зображення
Апостол Петро згадує праведного Лота як «змученого поводженням розпусних людей», який «день-у-день мучив свою праведну душу, бача¬чи й чуючи вчинки безбожні» (2 Пет. 2:7). Справді, не позаздриш становищу, в якому опинився цей чоловік. Будучи праведником, дуже важко кожен день спостерігати гріх та розпусту, що оточують тебе. А втім, чи не він сам вибрав Содом місцем свого проживання? Чи не добровільно помістив себе у це розпусне місто? Мені здається, що в Лота була ще одна додаткова мука, яка завдавала сердечного болю не менше, аніж содомський гріх. Він мучився, роздираючись між принадою «наводненої околиці Йорданської», яка була «як Господній садок», та служінням Богові. ...Є у грецькій міфології легендарна істота: кентавр — напівлюдина-напівкінь. Ця химера поєднує у собі риси двох істот, що в принципі неприродно. Чимось Лот нагадує отого кентавра, намагаючись поєднати в собі істинну духовність з прибутковим становищем громадянина Содому. Коли ангели прийшли в це місто, Лот «сидів

Мистецтво вміти жити

Зображення
Сьогодні, як ніколи, треба вміти жити. І це вміння цінується більше, як вища освіта. Таких людей не люблять, але ті, хто не любить, в глибині душі їм заздрять. Вони вміють отримати вигоду в будь-якій ситуації, виходять сухими з будь-якої проблеми. Про них кажуть: «І у воді не тонуть, і у вогні не горять». Вони задарма або за півціни нічого не будуть робити. З такими людьми не пропадеш. Одним словом, вміють жити! Впевнений, що такі люди навіть в умовах теперішньої кризи зуміють непогано прожити. Вони і біду повернуть на свою користь.

Бог перед судом, або Лауреати «Стелли»

Зображення
Є у Сполучених Штатах дивна премія: «Стелла». Її присуджують за найбільш дивакуваті судові процеси, які важко пояснити здоровим глуздом. Ще важче зрозуміти дії суддів, які виносять позитивні вироки за цими ідіотськими позовами. У 2010 році перше місце у «Стеллі» завоював Мерв Гражинський з Оклахома-Сіті. Він купив новенький дім на колесах фірми «Віннебаго». Під час своєї першої мандрівки він встановив круїз-контроль (прилад, який автоматично тримає встановлену швидкість) на 115 км/год., залишив кермо і спокійно пішов в салон, щоб приготувати собі бутерброд. Зрозуміло, що він не встиг цього зробити, бо автобус з’їхав з дороги і полетів у кювет. Містер Гражинський не довго думаючи, подав в суд на «Віннебаго» з вимогою компенсувати йому моральні та матеріальні втрати за те, що в інструкції не було попередження, що так робити не можна. Він виграв мільйон сімсот п’ятдесят тисяч доларів плюс новенький автобус… Що ж, диваків на світі вистачає. Часто вони через свою дурість, неуважн