Публікації

Сьогодні мені - 50

Зображення
Сьогодні мені 50. Визначна дата з присмаком суму. Можна оптимістично сказати: "Мені вже 50!", песимістично зітхнути: "Мені аж 50...". Я ж просто констатую: я мужчина в розквіті сил, у якого ще багато мрій, запалу та амбіцій. Так що ще повоюємо! На мої п’ятдесят Досипаю пісок у пісочний годинник, Досипаю миттєвості в чашу століть. Досипаю секунди, згортаю в хвилини... А пісок все одно, як крізь пальці, біжить...

Сьогодні - Всесвітній день поезії

Зображення
Сьогодні моє професійне свято. Тому буде природньо відзначити його публікацією нових поезій. *   *   * …Вічність поклав їм у серце. Книга Еклезіаста 3:11 Вічність, покладена в серце. Серце, заховане в вічність. Небо забило джерельцем, І — розлилось в безкінечність. Зірка, що впала в долоню. Руки, що струшують зорі. Вечір на плечах холоне В гомоні вічних історій. Проситься небо у душу. Вічний шукає початку. І — у хліві, у пастуших Яслах поклавсь немовлятком. Він як маленька зернина, Впав у земні чорноземи. І — поєднав воєдино Прозу життя і поеми, Вічність в земному кубельці, Велич в людині убогій. Бог у маленькому серці, Й серце, занурене в Бога.

Переклади віршів Олексія Дунаєва

Зображення
Хоча вірші пишу давно, вже навіть дві збірки надруковані, але все чомусь в мене не виходили переклади. Кілька днів тому зробив чергову - і вперше вдалу - спробу перекладу. Поки що два вірші Олексія Дунаєва , але, надіюся, не останні. Не вбивай Не вбий себе в собі запекло! Не дай себе гріхом убити, Жорстокістю сліпою пекла В самоупевненості ситій. Не вбий себе байдужо лінню Й зі світом грішним поєднанням. Неси до Господа моління Очисти душу покаянням. Не вбий без сорому сумління, На манівцях смердючо-хибних. Корчуй гріхи в душі з корінням. Ти так Творцеві ще потрібний. Не вбий себе в собі божками, Втонувши в бруді словоблудства. І потаємними гріхами Собі не вчиниш самогубства. Про вік Чого не вистача на білім світі Без чого щастя серце не знайде, Щоб нам радіти щиро, наче діти, Кохати, як подружжя молоде? І про життя судити ніби старці, Що мають досвід сиво-мудрих літ, Щоб прозу днів писати не абзацом, А римувати строфи в моноліт. Лише у Нім знанню

Пішаки на шаховій дошці, або Неприємні образи на духовних уроках

Зображення
Якщо ти маєш публічне служіння, потрібно бути готовим до критики, а то й до відвертої ворожнечі. Часто доводиться щось кілька разів повторювати, розжовувати, оправдовуватися. От і в останьому номері "Благовісника" довелося оправдовуватися перед деякими читачами за "нехристиянську" обкладинку. Складність будь-якої духовної чи інтелектуальної праці полягає в тому, що тебе не завжди можуть зрозуміти. І проблема навіть не в тому, що ти, як людина, можеш помилитися (врешті, навіть апостоли не могли цього уникнути), а в тому, що твої слова трактуються з такого кута зору, про який навіть і не подумав би. Не чекав, що обкладинка нашого журналу "Благовісник"   №3 за 2012 рік викличе таке невдоволення читачів. Не буду переказувати всіх негативних коментарів та обурливих слів, які довелося вислухати з цього приводу. Усі їх можна звести до наступного: ото дожилися — вже шахмати стали пропагувати в християнському журналі. А один читач висловився ще категоричні

Різдвяні стежки ведуть не до ясел

Зображення
*  *  * Різдвяні стежки ведуть не до ясел. Різдвяні дороги ідуть — з Віфлеєма. Ідуть повз столітній замислений ясен, Що стане хрестом у трагічній поемі. Проходять вони через ті перехрестя, Де милості просять сліпі й прокажені. Повз блудницю, страчену власним безчестям, І тих, хто ховає каміння в кишені. Вони пролягли через хату Закхея, Якого цуралися праведні люди. По водах озер і по землях Юдеї, По тих манівцях, що вели у нікуди. Різдвяні стежки пролягли через душі Обвітрені злом, крізь серця, що «убогі І спрагнені правди», які небайдужі До вічного Слова Предвічного Бога. Різдвяні дороги ідуть через совість, Заплямлену злом, крізь замулену грішність... Проходять крізь болі мої, щоб натомість Привести у яслах народжену Вічність.

«Пам’ятайте наставників ваших…»

Зображення
У жовтні цього року пішов з життя голова Волинського обєднання церков ЄХБ Володимир Чайка. На прохання редакції журналу "Волинь християнська" написав статтю з приводу цієї сумної події.  Помер Володимир Григорович Чайка ... Смерть настала несподівано та невчасно. І хоча, враховуючи давню хворобу, можна було передбачити таке, але смерть завжди несподівана. Ми, незважаючи на земні обставини, все-таки живемо надіями на краще, навіть у найгірших ситуаціях. Тому часто буваємо розгублені, а іноді навіть ображені на Бога, коли стається найгірше. Саме так одного разу сталося з одним чоловіком. Звичний хід життя та служіння обірвала несподівана смерть дорогої та близької йому людини. Більше того: смерть ця взагалі була безглузда, невчасна та незрозуміла. Більше того: ця смерть ставила великий хрест на усьому майбутньому великої кількості людей, які співпрацювали з покійним. Усі вони повірили в нього, довірили йому своє майбутнє. Заради нього вони залишили свої занятт

Осінні думки морозного дня

Зображення
Осіннє Сум журавлиний над полем: «Де ж юне літечко, де?» Бабине літо тополя На веретено пряде. Пугач кричить на негоду, Клени розвішують мідь. Осінь над вогнищем глоду Хоче світанок зігріть. Зсохлися дні, як бадилля, В ніч переливши журу. Жовтень обмацує гілля, Стягує в зморшки кору. Осінь рум’яна та жвава, Тільки волосся вже — сніг. Сохнуть нескошені трави Край спорожнілих доріг. Втомлено нива дрімає, Сниться їй спечений хліб, Грім, що упав з небокраю, В пазухи зораних скиб…

Ті, що шукають батьківщини

Зображення
«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець. Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки.  Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто» (Євр. 11:8-16). Для мене історія Авраама — одна із найзагадковіших у Біблії. Чому Бог вибрав саме його? Чому вів такою довгою та дивною дорогою до мети? Чому виконання Господніх обітниць у житті Авраама відбувалося якось не так, як їх уявляємо ми, люди? І ч

Фотопроповідь. "Щас спою", або Невеселі роздуми про веселе життя

Зображення
Натрапив нещодавно в інтернеті на рубрику «Незвичайні пам’ятники». Серед десятків різних скульптур звернув увагу на одну, яку встановлено в російському Томську. Це фігура Вовка із славнозвісного мультфільму «Жив-був пес». Фільм, знятий за українською казкою, розповідає про старого Пса, якого вигнали з дому і який у лісі здибався із Вовком. Разом вони придумали оригінальний спосіб, як завоювати втрачену прихильність колишніх господарів. Вовк інсценує викрадення дитини господарів, Пес героїчно відбирає її у Вовка, в нагороду за що знову поселяється на знайомому подвір’ї. Але й не забуває старого приятеля. Морозного зимового вечора запрошує Вовка на гостину в село: у господарів якраз в хаті весілля. Гарно вмостившись під столом, Вовк з апетитом наминає все, що Пес йому подає зі столу. І от коли вже лісовий розбійник добре набив черево, настає кульмінаційний момент: блаженно закривши очі, він видає свою знамениту фразу: «Щас спою!» Без перебільшення, творці мультфільму створили с

З нових поезій. Заримована любов

Зображення
Заримована любов Безжально редактор закреслює вірша: «Бездаро-поете, послухай, агов! Ну що може бути в поезії гірше Коли заримовані «кров» і «любов»?! Банально, бездарно отак римувати! Де ж думки політ, де твої словники? В поезії треба шукати, шукати! З найкращих слів-перел низати рядки!» Ну що ж, вчений муже, перечити марно: Писати отак — ворогам для зловтіх. Не просто знайти слово влучне та гарне Та ще й особливе, не так, як у всіх. Та думки ніяк вгамували не можу, Що рветься на тлі хитромудрих розмов, Коли враз пригадую днину негожу, Де в болях-воланнях земних молитов У вічній поемі, на інші несхожій, Небесною мудрістю, почерком Божим Навік заримовані кров і любов. Коли між камінням голгофського схилу Червоним бурштином губилася Кров, Вона в епіцентрі страшного горнила У щастя моє вримувала Любов. На світлині: Юрій Боднар, центральна частина триптиху «Свята Трійця» («Голгофа»)

Сьогодні - день української писемності та мови

Зображення
Я християнин. А отже, громадянин небесної вітчизни. Тут, на планеті Земля я лише емігрант. Але разом з тим ця планета ось майже 50 років є моєю домівкою. А ще я - українець. Це не означає, що я кращий чи гірший від представників інших національностей. Це значить - на кілька десятків років українська земля стала для мене рідною, близькою і - не побоюся цього слова - священною. Не тому що краща. Тому що - моя. Як мати і батько.  І сьогоднішнє свято для мене свято не тільки тому, що я працівник слова. Перш за все тому, що я українець. Це мова моїх батьків та прабатьків. Це мова моїх дітей та внуків. Тому мій обовязок - берегти її. Берегти перш за все тим, щоб нею розмовляти. Вчора у мене була зустріч з колегами-поетами з Білорусі, членами національной спілки письмеників. Вразили їхні розповіді про стан білуської мови у їхній державі. Скажімо, у півмільйоному Гомелі лише одна (!) дівчина навчається в єдиному (!) білоруському класі. Національна мова вимирає. Але мене здивувал

Як євреї долю обирали

Зображення
В існуванні кожного народу, держави (як, власне, і в кожної окремої людини) є моменти, які можна назвати доленосними. Маються на увазі події чи люди, які докорінно змінили хід їхньої історії. Іноді ці повороти долі настільки круті та далекосяжні, що навіть найвигадливіший фантазер не зміг би спрогнозувати, як би склалося подальше буття народу без тої чи іншої події чи людини. Були такі моменти і в історії єврейського народу. Взагалі-то, доля цього народу унікальна: велич і ганьба, злети і падіння, слава і зневага. Напевне, жоден із народів світу не вплинув так на світову історію, як цей. І хтозна, якою була б доля ізраїльського народу, якби не деякі факти його національної біографії. Унікальність обрання Перш ніж говорити про один надзвичайно важливий епізод єврейської історії, варто згадати, як саме вона розпочиналася. Як відомо, історія євреїв бере початок із незвичної, з людської точки зору, події, що сталася в житті звичайного (а чи справді звичайного?) жителя Месопотам

Казочка про лисичку та вовчика

Зображення
Великий Пушкін якось сказав: «Сказка — ложь, да в ней намек...». Він, звичайно ж, не помилився. Казка може багато чому навчити не лише мрійників-дітей, але й практичних дорослих. Пригадуєте українську казку про лисичку, що якимось дивним чином (ну, в казках це буває часто) роздобула собі сани з конячкою? От їде вона собі зимовим лісом, аж раптом — вовчисько з-за кущів. — Лисичко, кумонько, підвези мене, старого — благає той. — Ет, ні, сани розламаються, он який ти здоровий, — відказує гордовито візниця. — Ну, я тоді лише одну ніжку покладу, — просить сірий. Подумала лисичка: та скільки тієї ноги, нехай вже. Їдуть собі лісом. Вовк знову несміливо: — Лисичко-сестричко, та покладу я мо’ ще й другу ногу, не така вона й важка... Подумала лисиця: а й справді, через якусь ногу морочити собі голову, нехай кладе. Через декілька поворотів вовкові подумалося, а чому б ще й третю ногу на сани не покласти. І тут господарка саней не дуже опиралася. А через деякий час, дивись, вов

Свобода у Христі: вільне падіння чи стрибок з парашутом

Зображення
На зібраннях багато говорять про те, що ми повинні робити, чого не повинні, що можна, що не можна. Якісь правила, норми, які не завжди узгоджуються зі словом Божим. Може, це і потрібно на перших кроках слідування за Господом, але де та свобода, про яку казав Христос: «Ви будете вільні»? І як розуміти слова: «Не робіться рабами людей»? Я не маю на увазі, щоб вживати свободу для тілесного задоволення, жити як хочеться. Хотів би, щоб у церкві навчали, як отримати свободу від гріха, і жити, як навчає Біблія. Як виховати нову людину, у якій відбулася б переміна не назовні, а внутрішня переміна серця? Часто новонаверненого найперше «роздягають», «одягають, як личить святим», і людина думає, що це все, що від неї вимагається. Інші виконують усі церковні постанови через страх перед служителями або залежність від оточення (що про мене скажуть люди)… Я не проповідник і не можу викласти свою думку, надіюся, ви розумієте, про що я пишу… Дайте пораду на сторінках журналу. О.М., м. Рівне За

Літо

Зображення