Публікації

З нових поезій. Гора Преображення

Зображення
До свята Преображення (19 серпня) Гора Преображення Гора свята як відблиск слави неба. І Вчитель їхній в сяєві зорі… Забракло слів.                        Та що душі ще треба? Тож залишімось на оцій горі! Тож залишімось пити Божі роси І слухати Мойсея та Іллю… Що те каміння, що там — ноги босі, Усе — дрібниця.                             В серце переллю Оті розмови теплі, чисті, свіжі… І — Преображення наповнить душу вщерть. Буденну прозу змінять вдячні вірші І Божий мир навік поглине смерть… Петро всміхався мрійливо і вдячно. Купався в сяйві неземних облич… Ступив назад, щоб раптом необачно Не загасити пломінь дивних свіч. Але — погасли…                             Холодно і темно. Зіщулився у грудку кам’яну… «Учителю…» — й замовкнув враз непевно, Упершись в чорну темряви стіну. Ісус всміхнувся — тепло і привітно: «Отямся, Петре! Це не та гора. Он, бачиш, ранок. Бачиш: уже видно Гору Голгофу. Нам ще не пора. Не тут Мене на царство коронують, І

Я — знаменитість

Зображення
Я несподівано став знаменитим. Ну, звичайно, не світова знаменитість, але мою роботу помітили, просять дозволу використати, розповсюджують і тим самим рекламують. Ой, як приємно! Я маю на увазі фото, які зробив тиждень тому під час великої повені у Луцьку . Якраз тоді я опинився, як кажуть «в потрібний час в потрібному місці». Після розміщення фото в інтернеті, до мене звернулися декілька видань, зокрема 5 канал, за дозволом на використання моїх світлин у їхніх матеріалах. Ці фото навіть потрапили на першу сторінку «Української правди». Ще більше інтернетвидань використали їх без дозволу. Навіть демотиватори зявилилися. Ось така популярність, нехай невелика, нехай тимчасова, але все одно тішить власні амбіції. Але… Але в душі залишився якийсь гіркий присмак, якесь неприємне відчуття неприродності такої популярності. Так, мене помітили, про мене заговорили, я став відомим — але ЯКОЮ ЦІНОЮ!? Церква та місія, які потрапили у зону лиха і в об’єктив моєї камери, ще довго буд

«Людина»

Зображення
Сусід збирається до млина. На підводі лежать мішки зі збіжжям, запряжені коні готові в дорогу. Але раптом, щось згадавши, господар гукає:  — Гей, жінко, винеси-но мені пляшку самогону в дорогу, щоб з млина їхав, як людина... Жінка, звичайно ж, винесла. І відразу уява малює звичну для нашого часу картину. Дорогою вихилясами їде підвода, на ній — захмелілий господар. Посоловілі очі не впізнають зустрічних, неслухняні руки шарпають за віжки, полохаючи бідних коней, час від часу з-поміж мішків чути якесь бурмотіння. Ось і подвір’я, з якого кілька годин тому господар виїжджав ще «не людиною». Тріщить паркан: не вписався у поворот. Злякані коні мчать прямо на хлів. З підводи доносяться прокльони і «побажання» на адресу жінки, що вибігла на гармидер, на коней, на матір і на самого Бога.  Приїхала «людина»! Біблія, розповідаючи про створення людини, зауважує, що Творець, закінчивши цю працю, сказав, що «вельми добре воно!» Людина виявилася настільки прекрасною і досконалою, що навіт

Чудеса без чудес

Зображення
Той, з ким стається чудо, про це не знає. Мудреці Талмуду Мені, як християнину, іноді буває соромно і незручно за себе. Це буває, коли чую свідчення про особливі чуда в житті віруючих, читаю про це в християнських періодичних виданнях та книгах. Коли одночасно зі сльозами вдячності Богові за особливі переживання, відкриття, здійснені чудеса в житті наркоманів, злочинців, смертельно хворих, чую, як по щоці котиться сльоза розчарування: «Господи, а чому ж у мене такого немає?!» Так, на сором собі повинен признатися: в моєму житті не було чудес… Не був наркоманом, не лежав на смертному одрі, не дивився смертельній небезпеці у вічі. Звичайне собі життя, про яке й нічого засвідчити. Якось один християнин, жити якому через алкоголізм залишалося лічені місяці, який «випадково» потрапив на зібрання, покаявся і якого Бог чудесним чином зцілив від фізичних та духовних недугів, сказав мені: «Ти не так любиш Бога як я: ти з дитинства віруючий, не скуштував того страшного гріха, що я.

Просто гарне фото

Зображення

Така складна проста арифметика

Зображення
Натрапив якось в інтернеті на одну замітку з виразно гумористичним підтекстом. Вона була написана людиною освіченою, що добре розуміється у вищій математиці. Для мене це надто високий рівень, тому я навіть не робив спроб скопіювати текст, пішовши шляхом найменшого опору — просто сканував замітку у форматі фото. Не намагайтеся розібратися у тих складних значках — для більшості читачів, як і для мене, вони нічого не кажуть. Проте, мене зацікавив текст-пояснення. Виявляється, просту арифметичну дію, таку, як наприклад, 1+1=2, можна для солідності настільки ускладнити, що читач вигукне: «Вау, яка розумна людина!» Смішно, дотепно, оригінально. Але справа в тому, що саме так чинять багато «розумних» людей, які, щоб справити враження, прості речі настільки ускладнюють, що без професорських знань годі й розібратися. Саме так пишуть чимало наукових та білянаукових робіт. Саме так часто люблять висловлюватися політики. Саме так роблять навіть прості люди.

Архіви пам’яті

Зображення
Ще з дитинства захопився фотографією. Професіоналом так і не став, але при нагоді намагаюся зафіксувати неповторну мить життя. З часом такі фото набувають окрім художньої, ще й історичну цінність. В усякому разі для мене особисто.  А ще я багато в дитинстві фотографував на кольорову позитивну плівку — слайди, які потім дивилися через діапроектор. Це був особливий момент, як похід у кінотеатр, особливо, коли були гості. Нещодавно закінчив оцифрування свого архіву слайдів — а це близько двох тисяч знімків. Серед них є унікальні — фото мого прадіда та його хати під солом’яним дахом.

Хліба та видовищ!

Зображення
Це фото я зробив у Торонто під час християнського параду «Ісус в місті». Корейська церква показує сценку про страждання Христа. Па перший погляд, нічого особливого у цьому фото немає, сценічні дійства нерідко використовуються як ілюстрація біблійних історій. Та все ж там є цікавий момент. Якщо серйозно поставитися до того, що зображують учасники сценки, із загальної картини випадає одна деталь: фотографи, що оточують імпровізовану плаху. Для багатьох — це звичайнісіньке шоу, яке можна зафіксувати на фото чи відеокамеру, і з почуттям особистої значимості та задоволення розмістити в особистий архів. Напевне, точно такий же цікавий натовп оточував колись і реального Христа, Який ніс реального хреста під реальний свист реальних нагайок. Єдине, чого там не було, так це фотокамер та соціальних мереж, у яких можна було б миттєво розмістити сенсаційний пост і зібрати шквал лайків. Дивись, так і знаменитим можна стати, коли твій ролик чи фото набере тисячі (мільйони) переглядів. Це ж так

Роздуми у передвеликодню ніч незадовго до світанку

Зображення
Роздуми у передвеликодню ніч незадовго до світанку Воскресаю. Встаю з мертвих, розплющую очі після молитви. Крізь відчай ночі пророче бачу промінь надії. Воскресаю. Радію. Я з Пилатом страждала три дні від безсоння: позавчора я Його вбила… а сьогодні? Бог помер! Криза цивілізації — поминки Бога. І туди нам дорога. Нам шкода Бога, чесно. І навіть себе (трохи) — коли Він не воскресне. Я була біля гробу, де римська сторожа і римська печатка — на гріхи мої схожа. Я вартую пророка-невдаху чи власні розбиті ілюзії? Вони все одно розбитися мусили… Я з апостолами в горниці оплакувала свою зраду. Мені без Нього навіть дихати важко — чого заради? І з святими жінками несла до могили миро, душу, сльози, простирадла білі. Було темно — від сліз і щему у грудях: Він був мені Братом, Сином, Учителем, Другом. Я впала зомліла ниць від штурхань землетрусу. А раптом шеол не зміг проковтнути Ісуса? А раптом фарисеї праві — і мені просто дали по голові? І все ж могила пу

На Страстну п`ятницю

Зображення
Брейгель. «Шлях на Голгофу» То ж не була вузесенька стежина. Там цілі юрми сунули туди. І плакала Марія Магдалина, що не подав ніхто йому води. Спішили верхи. Їхали возами. Похід розтягся на дванадцять верст. І Божа Мати плакала сльозами — та поможіть нести ж йому той хрест! Чи ви не люди?! Що за чудасія, дають старцям, підсаджують калік, а тут же йде, ну, добре, не Месія,— людина просто, просто чоловік! Юрма гуде і кожен пнеться ближче. Хтось навіть підбадьорює: терпи, вже он Голгофа, он Череповище! — хрущали під ногами черепи. Сказати б, зброя, це хіба єдине? Так що б зробили стражники юрбі? А в юрмах тих малесенька людина тягла хреста важкого на собі. І хоч би хто! Кому було до того? Всі поспішали місце захопить. Воно ж видніше з пагорба крутого, як він конає, як вій хоче пить. І він упав. І руки аж посиніли. Тоді знайшовся добрий чоловік: наморений ідучий з поля Симон, що йшов додому в протилежний бік Коли ж звершилась вся ця чорна справа

Ознаки часу

Зображення
Цивілізований світ перейшов «точку неповернення». Вважаю, що питання загибелі західної християнської цивілізації це лише питання часу. Власне, вона вже мертва, залишилася лише обгортка з традицій та окремих фрагментів, які набувають все більш гротескних форм. Християнство запльоване, зацьковане, висміяне і безсиле загнали в кут і воно животіє тільки тому, що комусь ще хочеться порозважатися продовженням його агонії. Християнська Європа, де за статистикою на одну традиційну європейську сім’ю припадає 1,5-1,8 дітей приречена не тільки морально, але й фізично. Мене шокували фото, поширені інформаційними агентствами, про напад людиноподібних істот із Femen на католицького священика. Я вважаю їх символом сучасного збоченого псевдотолерантного Заходу. Я навіть не затуляю, як це часто робиться, окремі частини тіла чорними квадратиками — там нічого затуляти, цей прекрасний символ жіночності атрофований, як і сама їхня совість. Я не чув раніше про цього священика, не знаю його погляді

Коли не можна затулитися Біблією

Зображення
Однією з найулюбленіших тем українських (і не тільки) журналістів є тема життя та поведінки народних обранців — депутатів Верховної Ради. Що тільки про них не пишуть, яких тільки «смажених» фактів про них не назбирано! Правда, з них усе «як з гуски вода». Вони й далі поводяться так, як хочуть, і роблять, що хочуть. Але я не про політику. Я про наше людське фарисейство, нашу дволикість та лукавство. Запропоноване фото, яке впіймало «на гарячому» одного з депутатів, не є дивиною. Кнопкодавство (вже й термін новий з'явився) — річ дуже поширена в практиці наших українських депутатів. Тема голосування за себе і «за того парня» вже набила оскому українцям, і навіть блокування трибуни опозицією не вирішує проблеми. Але на тій світлині є одна річ, яка надає їй особливого забарвлення: якраз між двома руками, що тиснуть на кнопки, лежить… Біблія. Саме так — Біблія. Книга, яка мала б стати моральним орієнтиром, нагадуванням про відповідальність перед людьми та Богом. Мала б… На жаль,

"Благовісник", 1,2013, Редакторська стаття

Зображення
«Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові» (2Кор.10:4,5). Тема війни була і залишається чи не найголовнішою в будь-якому суспільстві в усі часи. І примітивні племена й цивілізовані держави свідомо чи несвідомо постійно беруть участь у збройних сутичках. Парадокс: хоча кожна тверезомисляча людина прагне спокійного та мирного життя, не бажаючи війни, воїн завжди був оточений ореолом пошани, уособлюючи мужність та героїзм. Хтось сказав мудру фразу: «Хто хоче миру, повинен завжди бути готовим до війни». І це ще один парадокс: здебільшого мир (і то відносний чи тимчасовий) здобувається у ході війни. Християнство за своєю суттю вважається миролюбною релігією, хоча в історії чимало протилежних випадків. Вчення Ісуса Христа каже: «блаженні миротворці». Воно проповідує прощення та непротивлення злу, вчить підставляти ліву щоку, якщо х

Сьогодні мені - 50

Зображення
Сьогодні мені 50. Визначна дата з присмаком суму. Можна оптимістично сказати: "Мені вже 50!", песимістично зітхнути: "Мені аж 50...". Я ж просто констатую: я мужчина в розквіті сил, у якого ще багато мрій, запалу та амбіцій. Так що ще повоюємо! На мої п’ятдесят Досипаю пісок у пісочний годинник, Досипаю миттєвості в чашу століть. Досипаю секунди, згортаю в хвилини... А пісок все одно, як крізь пальці, біжить...

Сьогодні - Всесвітній день поезії

Зображення
Сьогодні моє професійне свято. Тому буде природньо відзначити його публікацією нових поезій. *   *   * …Вічність поклав їм у серце. Книга Еклезіаста 3:11 Вічність, покладена в серце. Серце, заховане в вічність. Небо забило джерельцем, І — розлилось в безкінечність. Зірка, що впала в долоню. Руки, що струшують зорі. Вечір на плечах холоне В гомоні вічних історій. Проситься небо у душу. Вічний шукає початку. І — у хліві, у пастуших Яслах поклавсь немовлятком. Він як маленька зернина, Впав у земні чорноземи. І — поєднав воєдино Прозу життя і поеми, Вічність в земному кубельці, Велич в людині убогій. Бог у маленькому серці, Й серце, занурене в Бога.

Переклади віршів Олексія Дунаєва

Зображення
Хоча вірші пишу давно, вже навіть дві збірки надруковані, але все чомусь в мене не виходили переклади. Кілька днів тому зробив чергову - і вперше вдалу - спробу перекладу. Поки що два вірші Олексія Дунаєва , але, надіюся, не останні. Не вбивай Не вбий себе в собі запекло! Не дай себе гріхом убити, Жорстокістю сліпою пекла В самоупевненості ситій. Не вбий себе байдужо лінню Й зі світом грішним поєднанням. Неси до Господа моління Очисти душу покаянням. Не вбий без сорому сумління, На манівцях смердючо-хибних. Корчуй гріхи в душі з корінням. Ти так Творцеві ще потрібний. Не вбий себе в собі божками, Втонувши в бруді словоблудства. І потаємними гріхами Собі не вчиниш самогубства. Про вік Чого не вистача на білім світі Без чого щастя серце не знайде, Щоб нам радіти щиро, наче діти, Кохати, як подружжя молоде? І про життя судити ніби старці, Що мають досвід сиво-мудрих літ, Щоб прозу днів писати не абзацом, А римувати строфи в моноліт. Лише у Нім знанню

Пішаки на шаховій дошці, або Неприємні образи на духовних уроках

Зображення
Якщо ти маєш публічне служіння, потрібно бути готовим до критики, а то й до відвертої ворожнечі. Часто доводиться щось кілька разів повторювати, розжовувати, оправдовуватися. От і в останьому номері "Благовісника" довелося оправдовуватися перед деякими читачами за "нехристиянську" обкладинку. Складність будь-якої духовної чи інтелектуальної праці полягає в тому, що тебе не завжди можуть зрозуміти. І проблема навіть не в тому, що ти, як людина, можеш помилитися (врешті, навіть апостоли не могли цього уникнути), а в тому, що твої слова трактуються з такого кута зору, про який навіть і не подумав би. Не чекав, що обкладинка нашого журналу "Благовісник"   №3 за 2012 рік викличе таке невдоволення читачів. Не буду переказувати всіх негативних коментарів та обурливих слів, які довелося вислухати з цього приводу. Усі їх можна звести до наступного: ото дожилися — вже шахмати стали пропагувати в християнському журналі. А один читач висловився ще категоричні

Різдвяні стежки ведуть не до ясел

Зображення
*  *  * Різдвяні стежки ведуть не до ясел. Різдвяні дороги ідуть — з Віфлеєма. Ідуть повз столітній замислений ясен, Що стане хрестом у трагічній поемі. Проходять вони через ті перехрестя, Де милості просять сліпі й прокажені. Повз блудницю, страчену власним безчестям, І тих, хто ховає каміння в кишені. Вони пролягли через хату Закхея, Якого цуралися праведні люди. По водах озер і по землях Юдеї, По тих манівцях, що вели у нікуди. Різдвяні стежки пролягли через душі Обвітрені злом, крізь серця, що «убогі І спрагнені правди», які небайдужі До вічного Слова Предвічного Бога. Різдвяні дороги ідуть через совість, Заплямлену злом, крізь замулену грішність... Проходять крізь болі мої, щоб натомість Привести у яслах народжену Вічність.

«Пам’ятайте наставників ваших…»

Зображення
У жовтні цього року пішов з життя голова Волинського обєднання церков ЄХБ Володимир Чайка. На прохання редакції журналу "Волинь християнська" написав статтю з приводу цієї сумної події.  Помер Володимир Григорович Чайка ... Смерть настала несподівано та невчасно. І хоча, враховуючи давню хворобу, можна було передбачити таке, але смерть завжди несподівана. Ми, незважаючи на земні обставини, все-таки живемо надіями на краще, навіть у найгірших ситуаціях. Тому часто буваємо розгублені, а іноді навіть ображені на Бога, коли стається найгірше. Саме так одного разу сталося з одним чоловіком. Звичний хід життя та служіння обірвала несподівана смерть дорогої та близької йому людини. Більше того: смерть ця взагалі була безглузда, невчасна та незрозуміла. Більше того: ця смерть ставила великий хрест на усьому майбутньому великої кількості людей, які співпрацювали з покійним. Усі вони повірили в нього, довірили йому своє майбутнє. Заради нього вони залишили свої занятт

Осінні думки морозного дня

Зображення
Осіннє Сум журавлиний над полем: «Де ж юне літечко, де?» Бабине літо тополя На веретено пряде. Пугач кричить на негоду, Клени розвішують мідь. Осінь над вогнищем глоду Хоче світанок зігріть. Зсохлися дні, як бадилля, В ніч переливши журу. Жовтень обмацує гілля, Стягує в зморшки кору. Осінь рум’яна та жвава, Тільки волосся вже — сніг. Сохнуть нескошені трави Край спорожнілих доріг. Втомлено нива дрімає, Сниться їй спечений хліб, Грім, що упав з небокраю, В пазухи зораних скиб…