Загальна кількість переглядів сторінки

26 грудня 2013 р.

«Свята» брехня, або Вбитий Бетховен



Яку ще неправду сказати на захист правди?
Афоризм, з інтернету.

Уже давно запланував цю статтю. Зібрав факти, зібрався з думками. Але інші справи якось все відсовували цю роботу на другий план. І тут допоміг випадок. У персональному блозі одного автора натрапив на цікаві думки. Йому вдалося стисло і точно описати те, про що я давно думав. Тому розпочну з його замітки, яку подаю мовою оригіналу.

Чешутся руки. Уже написала три с половиной страницы. Но кое-что останавливает... Это такая штука, которую я не могу в себе переступить. Я знаю, что может понравиться читателю. НО ЭТО ЖЕ НЕПРАВДА!

Только что закончила читать книжку довольно известного автора. Читала с удовольствием. При этом я книгу легко могу расчленить на технические детали и рассказать «что, где, зачем». Вижу все неувязки и понимаю, почему они там — потому что иначе будет занудно и скучно, а надо, чтобы увлекательно.

Я знаю рецепт для романтической истории: м+ж+ они сразу друг друга зацепили, но между ними было непонимание + некоторое время они воевали + а потом поняли, что жить друг без друга не могут = любовь, она такая. НО ЭТО — НЕПРАВДА!

Я знаю рецепт для трогательной истории. Надо кого-нибудь немножко убить, а потом воскресить. Еще хорошо, когда кто-нибудь собой жертвует, а потом на его могиле (у его больничной кровати) рыдают благодарные спасенные. Котята под дождем и слезы ребенка. Сопли-сопли-сопли. И ТОЖЕ НЕПРАВДА!

Я много еще чего знаю, ради чего читают книжки. И это в основном НЕПРАВДА. Ради нее и читают. Потому что она помогает побороть ощущение бессмысленности и неопределенности собственной жизни. Чешу в затылке, как Пилат.

Можно ли рассказывать людям неправду, потому что она им нравится?


Ось так… Хтось може філософськи похитати головою: «Такий от, бачите, світ… Ще в Біблії написано: «Будуть шукати собі вчителів…» Такі вони сучасні автори та читачі…» Але я говоритиму не про світ, я говоритиму про християн. Про служителів, проповідників, євангелістів, журналістів і просто віруючих, які поширюють певну інформацію. Інформацію, яка, м’яко кажучи, недостовірна. Хоча… Про деяку інформацію можна сказати сміливо — брехлива.
Так, я хочу говорити про так звану «святу» брехню, коли з-за кафедри, в християнській пресі, в інтернеті лунає та поширюється свідома чи несвідома неправда. З одного боку вона «благородна», бо має благородну ціль — донести до людей правду. Божу правду. Але, даруйте, чи маємо ми право використовувати неправду для того, щоб донести чи захистити правду?

А тепер факти.

В інтернеті й у деяких християнських виданнях можна прочитати таке провокативне запитання: «Якби ви зустріли вагітну жінку, у якої восьмеро дітей, з них троє глухі, двоє сліпі, один розумово хворий, а сама жінка хвора сифілісом — чи порадили б ви їй зробити аборт?» Цей психологічний трюк використовують противники абортів, і ось у чому його «фішка». «Якщо ви відповіли на це запитання ствердно, то ви тим самим вбили б великого композитора Бетховена».

Геніально! Переконливо! Правда тут є одна деталь… Не буду вдаватися в полеміку щодо питання, наскільки це доречно з моральної і просто з точки здорового глузду —насолоджуватися музикою геніального композитора, ціна якого — вісім калік. Питання в іншому: усі наведені «факти» — стовідсоткова брехня. Мати Бетховена ніколи не хворіла сифілісом, з шести її дітей вижили тільки троє, які не були ні сліпими, ні розумово хворими, і майбутній композитор серед них був старшим…

Друга драматично-сльозлива історія, яку мені довелося читати в багатьох християнських виданнях, присвячена історії написання знаменитої картини Альбрехта Дюрера «Руки, що моляться». Написане оповідання талановито і, як кажуть, бере за душу. У ньому розповідається про те, як у 15 столітті в Німеччині, у родині бідного шахтаря росло 18 дітей. Щоб їх нагодувати, батько працював по 18 годин. Але, незважаючи на бідність, двоє дітей мріяли стати художниками. Оскільки грошей не було, вини домовилися, що будуть допомагати один одному. Хтось з них піде вчитися, а другий піде в шахту заробляти гроші. Підкинута монетка вказала, що вчитися випадає Альбрехту.  Один з братів тяжко працював, другий не менш важко навчався, але, здобувши освіту, славу та гроші,  після багатьох років повернувся додому. «А зараз твоя черга вчитися, брате, — сказав він. Я вже маю гроші на навчання». —  «Ні, я не можу поїхати на навчання, — сумно, зі слізьми відповів той. — Подивися на мої руки, вони вже загрубілі для того, щоб тримати пензлика…» І тоді визнаний в Німеччині художник вирішив відплатити братові тим, що намалював руки брата, складені у молитовній позі. Ця картинна і досі вважається шедевром живопису і однією з найбільш відомих…

Ось така душероздираюча історія. Аж сльози мимоволі на очі виступають. От тільки є одна сумна обставина: ця історія — вигадка від початку до кінця. Так, був такий художник, і намалював він знамениту картину. Але не було в родині 18 дітей, жили вони далеко не бідно, батько був не шахтарем, а ювеліром. Не було брата, який працею в шахті оплачував навчання. І нарешті, руки художник зобразив свої, під час малювання використовуючи дзеркало…

Історія третя. В одного віруючого був дуже злий сусід. Постійно йому чимось дошкуляв. Той у відповідь намагався нічого поганого йому не робити, а відплачував хорошим словом та посмішкою. Одного ранку християнин побачив у себе на порозі, вибачте, відро з нечистотами. Він мовчки взяв те відро, добре вимив, нарвав у себе в садкові найкращих яблук і заніс зухвальцю. «Бери, сусіде, хто що має, тим і ділиться». На перший погляд, цікава, дотепна і повчальна історія-притча. Я б сам не проти використати її десь в статті чи в проповіді. От тільки… Знову те «от тільки». Я багато разів чув цю історію не як притчу, а як реальний випадок з реальним віруючим. Ну, що ж, і таке можливе. Але поясніть мені тоді, чому від одного проповідника чую, що таке сталося зі знайомим йому пастором із Запоріжжя, від другого — що таке сталося в такому-то місті такого-то американського штату, від третього: «Я добре знаю того брата з Росії»? І всі б’ють себе в груди: та це чистісінька правда, я знаю того чоловіка!

Історія під кодовою назвою «Премьер-министр Австралии снова сделал это». На цей раз йдеться про дуже поширену в інтернеті заяву, яку нібито проголосив прем’єр-міністр Австралії Кевін Рад. У ній він сказав так: «ИММИГРАНТЫ, А НЕ АВСТРАЛИЙЦЫ ДОЛЖНЫ АДАПТИРОВАТЬСЯ.. Примите это или не принимайте. Я уже устал от этой нации, волнующейся, что мы обижаем отдельных людей или их культуру. Наша нация развивалась в течение двух столетий борьбы, испытаний и побед миллионов мужчин и женщин, искавших свободу. Большинство австралийцев верит в Бога. Это не какой-то политический импульс правого христианского крыла, а факт, потому что христиане — мужчины и женщины — основали нашу нацию, и это чётко задокументировано. Соответственно, это нормально — отображать ЭТО на стенах наших школ. Если Бог вас оскорбляет, я предлагаю вам считать другую часть света вашим новым домом, поскольку Бог — часть нашей культуры. Это — НАША СТРАНА, НАША ЗЕМЛЯ и НАШ ОБРАЗ ЖИЗНИ… и мы предоставляем вам возможность пользоваться всем этим. Но, если вы начали жаловаться, плакать, что вам причиняют колики НАШ ФЛАГ, НАШИ ОБЕТЫ, НАШИ ХРИСТИАНСКИЕ ВЕРОВАНИЯ, или НАШ ОБРАЗ ЖИЗНИ, то я в высшей степени поддерживаю вашу возможность воспользоваться преимуществом еще одной великой австралийской свободы: ПРАВОМ УЕХАТЬ» (подається в скороченні).

Ух, ти, як сильно! Оце мужик, правильно сказав!

Даруйте, але він ніколи такого не говорив. І не міг говорити. Той, хто хоча б трохи розбирається в політиці, розуміє, що політики такого рівня не можуть так висловлюватися. Це був би кінець їхній кар’єрі. По друге, значна частина джерел, які поширюють цей «шедевр», приписують ці слова… Джулії Гіллар, іншому прем’єр-міністру Австралії. Так хто ж все-таки зробив цю заяву? По-третє, жодна публікації не вказує першоджерело цієї інформації. Невідомо звідки вона взялася. І по-четверте, чомусь на англомовних сайтах (а в Австралії розмовляють саме англійською) немає жодної згадки про ці слова…

Церква в одному місті вирішила провести масштабну євангелізацію. Протягом кількох днів на одній з головних сцен міста євангелізаційні заходи проводили різні приїжджі групи. На одній із зустрічей ведучий розповів драматичну історію хлопчика, який відморозив ноги. Не буду переповідати деталей та сюжету — для нашої розмови вони значення не мають. Зауважу лише, що після талановито виголошеної проповіді з гарною історією десятки людей вийшли на покаяння. Наступного дня служіння проводила уже інша група з того ж регіону, що й перша. І знову ведучий розповідає ту ж історію, але… про дівчинку з відмороженими… руками. І на покаяння чомусь майже ніхто не вийшов…

Напевне, досить прикладів. Не помилюся, коли скажу, що багатьом з вас не раз доводилося відчувати якісь сумніви, слухаючи або читаючи християнські проповіді чи статті. Хоча в мене іноді складається враження, що дехто без будь-якого сумніву поширює будь-яку фальшиву інформацію. Це особливо помітно у соціальних мережах, які перетворилися на брудний потік суміші правди з неправдою. Християнські видання без сумнівів публікують цю інформацію на своїх сторінках, проповідники використовують у проповідях. Причому з такою впевненістю, що диву даєшся. Нещодавно, скажімо, почув, що «Кока-колу» не можна вживати, бо її виготовляють… Свідки Єгови. Нерідко подібні неправдиві історії народжуються за принципом «зіпсованого телефону», коли якась спочатку правдива інформація обростає такою кількістю домислів, що в кінцевому результаті стає схожою на недоречний анекдот.

Але це ще півбіди. Мене вражає інше. Нерідко християни, проповідники, служителі, євангелісти свідомо говорять неправду для того, щоб вразити слухача (читача), зачепити його емоції і таким чином нібито донести до них Божу правду. Коли я розмістив в інтернеті спростування щодо так званого «вбивства» Бетховена, мені почали приходити гнівні коментарі, мовляв: «Ти що, виправдовуєш аборти? Ти що, захищаєш безбожників?» У другому випадку, з австралійським прем’єр-міністром, один читач сказав: «Навіть якщо той політик цього не казав, все одно варто поширювати, бо там все правильно сказано». Іншими словами, якщо це підтверджує мою думку, якщо це приводить до бажаного мені результату, то можна казати й неправду.

Особливо грішать цим деякі євангелісти, які люблять розповідати емоційні, інтригуючі, напівправдиві, а той зовсім неправдиві історійки з єдиною метою: розчулити слухача, витягнути з нього сльозу і змусити вийти на покаяння. От тільки з тих «розчулених» чомусь мало хто залишається в церкві. Як сказала авторка приведеного мною на початку уривка, такі проповідники чи журналісти добре знають, як і чим захопити увагу слухачів або читачів, тому використовують те, що десь чули чи читали, не задумуючись, чи це правда, чи ні.

Ще одне спостереження на євангелізаціях. Нерідко можна почути такі заклики: «Прийдіть до Бога! Він вирішить усі ваші проблеми! Він вилікує вас! Він забере ваші болі, ви будете з Ним жити щасливо та радісно!» З одного боку, частина правди в цьому є. А з іншого — хіба Бог обіцяє безхмарне життя без проблем та печалі? Хіба християнин не хворіє, не має фінансових проблем, все у нього гладко і він від ранку до вечора тільки те й робить, що щасливо усміхається? А саме таку картину нерідко малюють перед людьми проповідники. А це неправда. І коли людина, прийшовши на такі обіцянки в церкву, не знаходить того, про що їй говорили, розчаровується і розбивається у вірі. Більше того, бачачи перед собою лише картину щасливого та безтурботного «життя в Бозі», вона взагалі не пізнає Бога так, як потрібно.

Ще один вид «святої неправди» іноді подається у вигляді свідчень. Служителі не завжди перевіряють достовірність тієї чи іншої історії, головне, щоб вона буда «на славу Божу» і «підбадьорила людей». Але чи славиться Бог від того, що хтось розповість сумнівну з біблійної точки зору подорож небесними садками в супроводі ангелів чи про уздоровлення, якого не було, або було не так, як розповідають? Чи прославиться Бог від того, що хтось гарно і талановито «домалює» штучні та неправдиві деталі, аби слухачі ще ширше розкрили рота? І чи багато буде слави Богові, коли така неправда виявиться? Так, як це, на жаль, нерідко стається в реальному житті.

Отака собі «свята неправда». «Ну, може, не точно, ну, може, видумано, ну, не було такого, але головне донести людям Божу правду, головне привести людину до покаяння, застерегти від чогось». От тільки забувають, що правду не можна захистити неправдою. І не можна розповісти про правду, використовуючи неправду. Якою б високою та святою не була ціль, дорогою брехні до неї не дійти. І кінець такої дороги  для «всіх неправдомовців — в озері, що горить огнем та сіркою» (Об.21:8).

Для газети "Голос надії"

1 коментар:

  1. Нажаль "святою брехнею" грішать і традиційні конфессії зокрема православ я. Про "висловлювання прем єра Австралії" я читав в одному коричневому православному блозі. Проте, усе це дрібні проблеми протестантської гомілетики, які по суті нікому не шкодять. Те що інформація при передачі від людини до людини викривлюється - це закономірне явище. Є набагато серйозніша і небезпечніша брехня - існування цілих організацій, які свідомо займаються дискредитацією нетрадициійних релігій. Для прикладау - Центр апологетичних досліджень (лютерани), Всеукраїнський апологетичний центр УПЦ МП, Центр ім Іренея Ліонського(Росія), Центр ім. Йосифа Волоцького(!!!) (Білорусь). Поширюванна цими центрами інформація прихводить до міжконфесійних конфліктів, релігійної нетерпимості у суспільстві, розпаду сімей. Матеріалами цих центрів дуже часто послуговуються місіонери ЕХБ, ХВЕ, адвентистів і т. д, без жодної перевірки. І ніхто не звертає на це особливої уваги.

    ВідповістиВидалити