На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

Мені уже під 60. Усе свідоме (а перші роки і несвідоме) життя я практично кожного року вечір Чистого або Страсного четверга проводжу у церкві. Спочатку водили батьки, пізніше сам за покликом серця. Це було особливе служіння. У нашій церкві цього дня звершається Причастя. Згадується останній день Ісуса на свободі. Його Пасха, Таємна вечеря. Омиті ноги учнів. Зрада одного з найближчих друзів. Молитва у Гефсиманії. Сонна зрада учнів. Арешт. Зрада Петра. Суд. Знущання. Ці фрагменти калейдоскопом проносяться перед очима, викликаючи відповідну реакцію. Біль від страждань Божого Сина. Біль від зради друзів. Біль від холодної підступності та злоби релігійних лідерів… Цього року додався ще один біль… Біль від усвідомлення того, що саме зараз наш український народ проходить через свій Страсний четвер, через свою Гефсиманію, свою Голгофу. Якраз зараз у новинних стрічках головна новина — про захисників та жителів Маріуполя. Про те, що сьогоднішній день може бути для них останнім. Путін та шойгу ог

  «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!... Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені!.. Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі» (Пс.22:1-14). Цей Давидів псалом дуже точно описує стан, у якому опинився український народ. Попри неймовірний героїзм, мужність, надію та оптимізм, у багатьох у думках пропливають оті слова, які колись говорив Давид, перебуваючи в смертельній небезпеці. І було б гірко та боляче, якби ми нині згадували лише отой псалом… Але Біблія — не просто збірник різних за тематикою та настроєм книг. Це — цілісна книга, яку потрібно читати й розуміти як твір, який має єдину думку та тему. І головна тема Біблії сконцентрована в реченні, яке ми називаємо золотим віршем Біблії: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). І — як

«С глубокой болью мы вынуждены признать, что ВОЙНА в Украине СТАЛА КАМНЕМ ПРЕТКНОВЕНИЯ для славянского сегмента церкви во всем мире. Конечно, раскола в среде церкви можно было бы избежать, если бы не пропаганда, а Святой Дух и Священные Писания были нашим главным источником информации». Хм... Цікаве формулювання... А хто ж то з 2014 року став «камнем прєдкновєнія» у славянському середовищі? Хто то писав книги, виставляв відеопроповіді та звернення із засудженням Майдану та боротьби українців за власну свободу? Хто то закликав українців прийняти вимоги Путіна та мовчки піти у російське рабство? Хто то усі ці роки розколював українське християнство, повчаючи його як жити із сонячної Каліфорнії? Хто то говорив, що треба коритися загарбнику, коритися злу та неправді, мовчки іти в рабство і молитися за своїх ворогів?  «Нєт войнє!» Гарний лозунг... От тільки путін теж проти війни... І ряховський... і тисячі російських служителів, які вірять путіну... «Наблюдая за происходящим, я отмечаю неск

Сьогодні — День космонавтики. Саме 12 квітня 1961 року Юрій Гагарін вперше облетів нашу планету.  Я з дитинства дуже захоплювався космонавтикою (як і, мабуть, більшість моїх ровесників). Я цікавився усім, що пов’язано було з цією галуззю. Знав історію космонавтики, її героїв, конструкторів. Знав, яким довгим був шлях до цієї чудо-ракети, яка винесла людину за межі земного тяжіння. Якоюсь мірою я навіть був гордий від того, що саме наша країна стала однією з лідерів освоєння космосу, що саме наш штучний супутник був перший, саме наш Юрій став піонером у космонавтиці… Нинішнє «космічне» свято для мене сприймається у чорних тонах. Бо відкриття у ракетобудуванні, освоєні мирного космосу, результати геніїв-конструкторів використовуються сьогодні для того, щоб нести смерть та руйнування… Чи не щогодинна повітряна тривога, яка звучить в Україні, означає, що на наші мирні міста і села десь летять смертоносні ракети. Такі ж, які колись вивели капсулу з Гагаріним за межі земного тяжіння, а Росію

Війна сьогодні чітко показує хто є хто насправді. «Святі» та «канонічні», які з кожної праски кричали про традиційні духовні цінності, боролися проти західної гомодиктатури, світової змови, абортів закидають бомбами, вбивають, катують, ґвалтують своїх братів (за їхнім визначенням) по крові та духу. В той час як «аморальна, бездуховна, гріховна» Європа широко відкрила двері своїх власних помешкань для біженців, які втікають від знавіснілого «брата»… Притча про доброго самарянина стала, як ніколи актуальною. Брати по вірі, священнослужителі, які, зупинившись дорогою до церковної кафедри, повчають українця, що стікає кров’ю, як любити і прощати ворогів, проходять мимо. Відступники від «істинної віри», атеїсти, байдужі щодо церкви, неформали з татуюваннями та сережками у носі, колишні вороги по історії перев’язують рани і витрушують власні гаманці для допомоги… З дитинства мене вчили, що люди діляться на віруючих та невіруючих, на праведників та грішників. Тепер я думаю інакше. Світ ділить

  «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь!» (Іс.61:1-3). Є речі, які можна повною мірою побачити та зрозуміти лише здаля чи з плином часу. Коли оглядаєшся на історію місії «Голос надії» — розумієш, наскільки мудро та правильно Бог її вів протягом трьох десятків років. Те, що було незрозумілим раніше, зараз бачиться зовсім в іншому світлі та підтверджує Господнє керівництво.