Дві Марії

Было две Марии. Одна из них

Родила Его, другая Ему внимала...

Григорій Хубулава

Були дві Марії. Прості та вродливі дівчата.
Дав Бог їм на долю по пригорщі щастя та див:
Батьківську турботу у затишку рідної хати,
А ранок усміхнений росами шлях золотив.

Стелились дороги за обрій яскравим намистом.
А мами з тепла та любові віночки плели...
Одна — з Назарету, з маленького тихого міста.
А друга — з приморських заможних країв, з Магдали.

Були дві Марії. Мрійливо всміхалися очі...
Та доля не горнеться всім, як пухке кошеня...
Марії одній з неба ангел блаженство пророчив.
А другій — злі демони душу терзали щодня.

Одна з них сподобилась Вічність у лоно прийняти,
А друга — у грудях пекельний вогонь пронесла.
Одна стала матір'ю Божого диво-дитяти,
А другу зневажливо гнали подалі з села.

Та, перша, дивилася мрійно на красеня сина,
Пишалася нишком й подяку Єгові несла...
І навіть не думала, що її доля-стежина
Вестиме до тої, що бісам себе продала...

Стоятимуть мовчки обоє на чорному схилі.
Впадуть на розп’яття мовчазні важкі небеса...
Одна народила Його, а та, друга, — в безсиллі
Повірила щиро в цілющі живі словеса.

Одна дарувала життя для дороги земної,
Для другої — Він і дорога, й спасіння й життя
Для неї, для митника, для прокаженого, гоя...
Тепер дві Марії, поєднані горем, стоять...

Здригнеться земля, і як небо обвуглиться синє
І вип’ється чаша страждання, гірка, як полин,
Пройшовши крізь пекло могили, у день воскресіння
Двох сестер — двох Марій — зустрічатиме Вічності Син.

Юрій Вавринюк