Публікації

Показано дописи з Листопад, 2012

Фотопроповідь. "Щас спою", або Невеселі роздуми про веселе життя

Зображення
Натрапив нещодавно в інтернеті на рубрику «Незвичайні пам’ятники». Серед десятків різних скульптур звернув увагу на одну, яку встановлено в російському Томську. Це фігура Вовка із славнозвісного мультфільму «Жив-був пес». Фільм, знятий за українською казкою, розповідає про старого Пса, якого вигнали з дому і який у лісі здибався із Вовком. Разом вони придумали оригінальний спосіб, як завоювати втрачену прихильність колишніх господарів. Вовк інсценує викрадення дитини господарів, Пес героїчно відбирає її у Вовка, в нагороду за що знову поселяється на знайомому подвір’ї. Але й не забуває старого приятеля. Морозного зимового вечора запрошує Вовка на гостину в село: у господарів якраз в хаті весілля. Гарно вмостившись під столом, Вовк з апетитом наминає все, що Пес йому подає зі столу. І от коли вже лісовий розбійник добре набив черево, настає кульмінаційний момент: блаженно закривши очі, він видає свою знамениту фразу: «Щас спою!» Без перебільшення, творці мультфільму створили с

З нових поезій. Заримована любов

Зображення
Заримована любов Безжально редактор закреслює вірша: «Бездаро-поете, послухай, агов! Ну що може бути в поезії гірше Коли заримовані «кров» і «любов»?! Банально, бездарно отак римувати! Де ж думки політ, де твої словники? В поезії треба шукати, шукати! З найкращих слів-перел низати рядки!» Ну що ж, вчений муже, перечити марно: Писати отак — ворогам для зловтіх. Не просто знайти слово влучне та гарне Та ще й особливе, не так, як у всіх. Та думки ніяк вгамували не можу, Що рветься на тлі хитромудрих розмов, Коли враз пригадую днину негожу, Де в болях-воланнях земних молитов У вічній поемі, на інші несхожій, Небесною мудрістю, почерком Божим Навік заримовані кров і любов. Коли між камінням голгофського схилу Червоним бурштином губилася Кров, Вона в епіцентрі страшного горнила У щастя моє вримувала Любов. На світлині: Юрій Боднар, центральна частина триптиху «Свята Трійця» («Голгофа»)

Сьогодні - день української писемності та мови

Зображення
Я християнин. А отже, громадянин небесної вітчизни. Тут, на планеті Земля я лише емігрант. Але разом з тим ця планета ось майже 50 років є моєю домівкою. А ще я - українець. Це не означає, що я кращий чи гірший від представників інших національностей. Це значить - на кілька десятків років українська земля стала для мене рідною, близькою і - не побоюся цього слова - священною. Не тому що краща. Тому що - моя. Як мати і батько.  І сьогоднішнє свято для мене свято не тільки тому, що я працівник слова. Перш за все тому, що я українець. Це мова моїх батьків та прабатьків. Це мова моїх дітей та внуків. Тому мій обовязок - берегти її. Берегти перш за все тим, щоб нею розмовляти. Вчора у мене була зустріч з колегами-поетами з Білорусі, членами національной спілки письмеників. Вразили їхні розповіді про стан білуської мови у їхній державі. Скажімо, у півмільйоному Гомелі лише одна (!) дівчина навчається в єдиному (!) білоруському класі. Національна мова вимирає. Але мене здивувал