Загальна кількість переглядів сторінки

16 жовтня 2019 р.

«Іди-но, хай випробую тебе радістю»



«Сказав був я в серці своєму: Іди-но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, — та й воно ось марнота... На сміх я сказав: «Нерозумний», а на радість: «Що робить вона?» (Ек. 2:1,2).

«Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю…» (1 Петр. 1:8).

Радість — невід’ємна частина людського життя. Навіть найнещасніша людина, яка живе в найжахливіших умовах, переживає моменти радості.

Радість — річ суб’єктивна. Маленька дитина радіє, побачивши маму чи пляшечку з їжею, мама радіє, спостерігаючи за першими кроками сина чи доньки. Голодний радіє, отримавши кусень хліба, багатий — коли вдається провернути багатомільйонну аферу. Хтось радіє від того, що його рідне місто дуже погарнішало за останні роки, хтось від того, що в сусіда згоріла хата… Для різних людей і для різних обставин — різна радість. Тому неможливо виокремити якусь універсальну радість, характерну для всіх жителів планети. Сучасна ідеологія, яка особливо популярна в західному світі, вчить, що для людини справжня радість в тому, щоб робити все те, що тобі до вподоби. Отримуєш радість від наркотиків, від позашлюбних чи гомосексуальних стосунків, від життя, позбавленого моральних табу — радій, і ніхто не має права перешкоджати твоїм веселощам. От лише чомусь такі веселощі заганяють людей у глухий кут. Парадокс, але статистика засвідчує, що найбільше самогубств відбувається у цивілізованих, розвинутих країнах, де дозволяється робити все у своє задоволення.

Без жертви догодити Богові не можна…



У моєму робочому кабінеті стоїть стара, ще довоєнна друкарська машинка. Для мене ця річ дуже цінна, бо нагадує мені радянські часи, коли я на ній підпільно друкував християнські вірші, проповіді й навіть книги. Це було небезпечно: друкарські машинки мали бути зареєстрованими. Але я розумів, що служіння Богові вимагає жертовності. Не просто в сенсі пожертвувати час чи гроші, але й бути готовим тою чи іншою мірою страждати за Господа. Я був готовий до цієї жертви. Я свідомо вибрав дорогу слідування за Ісусом, пожертвувавши навчанням у вищому навчальному закладі, відмовившись від омріяної професії журналіста…

А потім настала Перебудова. Відчинилися широко двері не лише у світ свободи слова, але й у світ інформації. І я зі здивуванням дізнався, що моя жертва — не така вже й жертва… Що тисячі християн клали на олтар набагато цінніше, аніж відмова від вищої освіти, престижної професії чи посади. І особливе враження на мене справила біографія Річарда Вурмбрандта…
Йому дали два терміни ув’язнення, разом 14 років. Я знаю в’язнів за віру з більшими термінами, але ув’язнення Річарда не зрівняти ні з чим. Фізичні та моральні тортури, які довелося перенести цьому румунському пастору, не порівняти навіть із сумновідомими концтаборами Сталіна.

Крадії сердець



Ми живемо у світі фальшивок. Штучні продукти, товари-підробки, віртуальна реальність, штучність у почуттях. Основою цих речей є обман, свідомий чи несвідомий. А щоб людина повірила в нього, вдаються до ще більш витонченого обману — маніпулювання. Його методи настільки поширені, що неможливо знайти сферу, де б вони не використовувалися. Ми настільки звикли до них, що здебільшого навіть не звертаємо уваги чи навіть вважаємо маніпулювання невід’ємною, природньою частиною життя. Більше того,є безліч шкіл, курсів, інструкцій, де вчать мистецтву маніпулювання (правда, під іншими, благороднішими термінами). Реклама, торгівля, сфера послуг, політика неможливі без використання маніпулятивних методів, прихованих чи відвертих.

Влада маніпулює своїми підданими, ЗМІ маніпулюють слухачами й глядачами, начальники маніпулюють підлеглими, підлеглі — начальниками, учителі маніпулюють учнями, учні — учителями, чоловіки маніпулюють жінками, жінки — чоловіками, батьки — дітьми, діти — батьками… Цей список безкінечний.

І — на жаль — маніпулювання проникло і в церкву.

Легендарній Джоні — 70



15 жовтня легендарній Джоні виповнилося 70 років. Її повне ім’я Джоні Еріксон Тада, але саме «Джоні» стало синонімом мужності, оптимізму та справжньої віри в Бога. Людина, з молодості прикута до інвалідного візка стала мотиватором та прикладом незламності та витривалості для тисяч людей, які з тих чи інших причин втратили не тільки здоров’я та здатність рухатися, але й віру в майбутнє.

Вона народилася у Балтіморі, штат Маріленд, та виростала у благополучній християнській родині. Батько брав участь в Олімпійських іграх 1932 року. Названа на честь батька Джона, здорова, життєрадісна дівчина вела активне життя, захоплювалася  верховою їздою, походами, тенісом, плаванням.

Але її життя раптово перевернулося з ніг на голову 30 липня 1967 року. Купаючись з друзями в затоці, вона невдало пірнула і зламала шийний хребець. Така травма вважається практично невиліковною. Джоні стала повністю паралізованою від плечей і донизу, маючи змогу рухати лише головою.


А далі довгих два роки невизначеності, розпачу та безнадії. Сильнішим від фізичного став біль душевний. Джоні не бачить сенсу жити далі, думає про самогубство, просить друзів дати сильнодіючі таблетки, щоб не прокинутися. На фоні цього — втрата віри в Бога, претензії до Нього, мовляв, чого Він так допустив.

Через 50 років вона згадувала: «Мене нудило від перспективи жити з непрацюючим тілом. Я ненавиділа свій параліч так сильно, що могла на всій швидкості врізатися в стіну на своєму електричному інвалідному візку, розбиваючи її до тріщин. У ранні роки моєї інвалідності я знаходила компаньйонів серед темних особистостей, які допомагали мені заглушити депресію коктейлем з віскі та коли. Я хотіла зникнути. Я хотіла померти…»

А потім наступив переломний момент, який став новим етапом в житті цієї тендітної, безпомічної дівчини. «Все змінює час — продовжує Джоні, — а також молитва, благочестиві друзі та глибоке вивчення Слова Божого. Завдяки всьому цьому разом я почала бачити, що в житті є більш важливі речі, ніж здатність ходити і користуватися своїми руками. Це може прозвучати дивно, але я дійсно вважала за краще б знаходитися в інвалідному візку, знаючи Ісуса, ніж ходити на обох ногах без Нього. Але коли б я не намагалася пояснити це, мені завжди було важко зрозуміти, з чого ж починати».

Молода паралізована дівчина переживає вражаючу особисту зустріч з Богом, Який допоміг їй не лише справитися з власною депресією, але й, переосмисливши свій стан та обставини, стати підбадьоренням та допомогою для тих, хто опинився у подібних ситуаціях.

Джоні вчиться писати, тримаючи олівець в зубах, а згодом і малювати. Її картини користуються попитом і роблять її відомою. Тепер вона хоче не просто жити, але й бути корисною для когось. Знаючи, що її ситуація далеко не єдина, Джоні вирішує присвятити себе служінню таким же інвалідам, які проходять важкий етап зневіри та депресії. Вона пише книгу «Джоні», за якою знімають однойменний фільм. З ними вона подорожує не лише по США, але іншими країнами, розповідаючи про своє життя та боротьбу з хворобою та душевними сумнівами. Для більш ефективної та ширшої праці створює організацію «Джоні та друзі». З під її пера вийшло більше 50 книг, які несуть надію, оптимізм та щиру віру в Бога.



А через 43 роки життя в інвалідному візку в життя Джоні прийшло нове випробування: у неї діагностували рак грудей 3-ї стадії. Жінка пройшла хіміотерапію і настала ремісія, але згодом лікарі знову виявили у Джоні невелику пухлину. Жінка розповіла: «Коли рак повернувся, не було страху чи переживань. Я знала, що Бог любить мене і міцно тримає у Своїх руках. Нам слід продовжувати вірити, навіть якщо не розуміємо Його шляхів. Я надихаюся 25-м віршем з 9 розділу 1-го Послання до Коринтян:  «Кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми щоб нетлінний.». Джоні Еріксон Тада так прокоментувала цей текст: «Спортсмени щодня тренуються заради призу, який у результаті стане металобрухтом. Ми ж працюємо для вічної нагороди. Тому в цьому випробуванні для мене важливо всіма своїми силами шанувати Бога».

В одному з інтерв’ю її запитали:

— Ви успішна та щаслива в подружньому житті жінка. З іншого ж, окрім болю й страждань, які доводиться терпіти й переборювати щодня після травми… у 2010 році Вам діагностували рак… Як наслідок – складне лікування, не одна терапія… Як Вам вдається знаходити сили й боротися далі?

— Чесно кажучи, я не впевнена, що маю відповідь на це запитання. Коли дивлюся на ті речі, що відбуваються в моєму житті, мені бракує слів описати, наскільки воно важке. Буквально вчора відповідала на лист молодому хлопцеві, який зламав шию, коли невдало пірнув у океан. Він просив поради. Я почала розповідати про те, чого йому слід очікувати, коли він розпочне реабілітацію… і просто розплакалася… тому що не уявляю, як він із цим зможе впоратися. Здається, для нього це неможливо зробити. Але потім пригадала, що живу з цією інвалідністю вже 53 роки. Здається, це все – теж неможливе. Тому… One day at a time… або ж жити тим днем, який перед тобою сьогодні… Адже кожного дня я прокидаюся зі словами: «Ні, більше не можу жити з цією інвалідністю. Це занадто… Це більше за мене…»

А потім згадую, що «можу все в ХРИСТІ, який мене підкріпляє» і прошу ЙОГО бути за мене сьогодні в моїй інвалідності… Тож, моє життя в тілі я проживаю тільки вірою в ТОГО, хто віддав СЕБЕ за мене. «ІСУС, без ТЕБЕ я не можу. ТИ ж можеш усе».

Коли ти це визнаєш, тоді кожен день – певна перемога. Згодом ті дні складаються докупи у величезний пазл. Дуже швидко. Ти озираєшся і думаєш, чи не вчора я — молода 17-літня дівчина — плакала так, як нині цей молодий хлопець… Куди подівся увесь цей час?

Знаєте, для мене саме це означає жити по-біблійному, по-християнськи — коли ти насолоджуєшся тією силою, яку дає ХРИСТОС, не звертаючи уваги на всі свої недоліки та слабкості. Так, мені легко розплакатися через увесь біль, що доводиться відчувати. Але водночас я настільки щаслива, бо бачу, як ХРИСТОС діє в моєму житті.

Дякую, Джоні, як це не дивно, але ти, яку називають неповносправною, підбадьоруюш та додаєш оптимізму не лише таким, як ти, але й мені, здоровій фізично людині. Напевне, це і є твоє призначення в житті, твоє високе служіння. Важке, болюче, але — благородне.

Джоні з чоловіком Кеном Тада з не менш відомим сучасним мотиватором Ніком Вуйчичем та його дружиною Міяхарою


11 липня 2019 р.

Моя книжкова полиця. "Не фан"



Працюючи в журналі, знаю, як непросто іноді знайти влучний заголовок для статті. Нерідко цілим колективом ламаємо голову над цим непростим завданням. Бо часто саме від заголовку залежить, чи захоче читач читати те, що написано під ним.

Коли мені до рук потрапила книга «Не фан» Кайла Айдлмена, найперше, на що я звернув увагу, — це заголовок. Слово, яке зазвичай використовується у сфері спорту та розваг, здавалося, трохи не гармонує з духовним змістом книги. Це інтригувало. Бажання дізнатися, що ж ховається за коротким, як постріл, виразом, спонукувало до читання.

Розірвана завіса



І завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу…
Євангеліє від Матвія 27:51

У святому святих було темно.
Ні шпарини, ні вікон — ні дня…
Пахло спогадом вицвіло-древнім,
І гірчило едемське знання.

За завісою тиша суботня.
Херувими вдивляються в ніч.
Там Єгова сумує самотньо.
У сум’ятті людських протиріч.

Географія щастя



Якщо ви хочете мати щасливе життя, вам потрібно бути прив’язаним до мети, а не до людей чи до речей. 
Альберт Ейнштейн

Якось, їдучи в автомобілі на роботу, прислухався до радіопередачі, яка саме звучала в ефірі. Ведучі, відштовхнувшись від опублікованого нещодавно Індексу щастя, запросили у студію експертів та спробували подискутувати на тему щастя. Мені не вдалося прослухати усієї передачі, але тема, як кажуть, «зачепила».

Найбільше вразило те, що в цьому Індексі щастя (Міжнародний індекс щастя, що  відображає добробут людей та стан навколишнього середовища в різних країнах світу, був запропонований New Economics Foundation) Україна у 2019 році посіла 133 місце серед 156 країн. Це було більше ніж дивно. Зрозуміло, що не можна вважати цей рейтинг стовідсотково об’єктивним, але те, що більшість країн Африки чи Латинської Америки, яких ми вважаємо бідними та неблагополучними, опинилися далеко попереду нашої країни багато про що говорить. Про що саме? Я довго думав над цим. Пізніше читав коментарі щодо цього рейтингу, у яких спеціалісти не погоджувалися з методами проведення дослідження. Але це не пояснювало до кінця рейтингову «нещасність» України.

5 грудня 2018 р.

Нерозумні




Новинні стрічки багатьох світових ЗМІ наприкінці листопада цього року розповсюдили повідомлення, що на одному з індійських островів від стріл місцевих жителів загинув американський місіонер. Те, що християнські працівники у своєму служінні ризикують життям, далеко не новина. Однак у згаданій пригоді є одна важлива обставина: поведінку молодого місіонера не можна було назвати розумною. Він свідомо йшов на майже вірну смерть.

Отже, коротко про трагедію.

22 червня 2018 р.

Дон Кіхот Український та ЛГБТ-вітряки



Вже другий тиждень стрічка українських християн забита гнівними публікаціями проти гей-параду в Києві. Це тема № 1. Сьогодні у тому ж Києві біля Верховної Ради проводиться пікет проти свавілля поліції та проти гомо диктатури в Україні. За увесь той час я ніяк не відреагував на ці події публічно. На це були причини. Сьогодні ж мушу говорити.

15 березня 2018 р.

Куди пішов Хокінг?




Вчора пішов Стівен Хокінг. Пішов громадянин Всесвіту, міцно прикутий до Землі. Людина, яка стала легендою. Яка довела, що і в безпомічному тілі може жити сильний здоровий дух. Людина, яка, сидячи в інвалідному кріслі, заглянула у чорні дірки. Яка насмілилася привідкрити таємничу завісу Космосу. Яка в паралізованому стані відчула що таке невагомість. Можна було б приводити ще безліч позитивних епітетів в адресу тепер уже покійного генія…

21 лютого 2018 р.

«Християнський соціалізм» та радник десяти президентів


Сьогодні у моїй фейсбук-стрічці виділяються дві популярні новини: «Християнський соціалізм» Добкіна та смерть Біллі Грема. Їх об’єднує одне слово: християнський, але вони, по суті, з паралельних світів.



Що ж, мемоносному Добкіну не відмовиш у своєрідному почутті гумору. Перебігаючи як заєць (чи як шакал) з партії в партію, з фракції у фракцію, нарешті доріс до своєї партії. Соціалістичної. Бо ж — за соціальну справедливість. Те, що благородний за суттю соціалізм опоганився марксизмом, комунізмом, сталінізмом, маоїзмом Добкіну виявилося мало. Вершиною святотатства та цинізму стала приставка «християнський». Тут йому вдалося опоганити два поняття: як соціалізм, так і християнство. І в Добкінському поєднанні це стало гримучою сумішшю, яка запустила лавину мемів та насмішок. «Християнське спрямування — це буде те, що повертатиме в наше життя залізобетонні людські цінності, такі як сім'я, повага, взаємини між людьми» – зазначив нардеп. Під «залізобетонними цінностями» напевне, потрібно розуміти гундяєвське християнство, яке активно насаджується зараз на Сході України, яке проникає у свідомість через мас-медіа і через самі гундяєвські храми. Страшно від таких цінностей. Страшно від такого християнства. І від таких носіїв християнства.

29 січня 2018 р.

Невивчені уроки історії



Цього року пострадянське суспільство відзначатиме сумну дату: 50 років з моменту трагічного закінчення так званої Празької весни. Бажання зменшити вплив Радянського Союзу, спроба політичної лібералізації в Чехословацькій Республіці, що тривала з 5 січня по 20 серпня 1968 у формі політичних дій партійного керівництва та народних демонстрацій, закінчилася введенням в країну радянських військ і військ країн Варшавського договору. В Україні ще й дотепер згадують той випадок, адже тоді «под ружьйо» поставили майже усіх військовозобов’язаних…

10 січня 2018 р.

Мовчання Бога


Мовчання Бога


Під порепаним від спраги небом
зависло мовчання Бога,
мов у драглистому тумані
застиглі журавлині крики.

Син волав до Батька
голосом покинутої дитини,
відкинутий землею
і не прийнятий небом,
він загубився серед мовчання.

19 вересня 2017 р.

Свято подяки-2017: емоційно про емоції



Передивляюся стрічку новин у фейсбуці, переглядаю фотографії з Дня подяки, переслуховую виступ Ніка Вуйчича, перечитую коментарі та аналітичні матеріали про цю історичну подію. І стає сумно. Повертаюся до численних новин та публікацій під тегом R500, які наповнили християнський медіапростір і продовжують сипатися уже майже рік. І стає сумно. Повертаюся до своєї журналістської практики, коли мені доводилося збирати матеріали та брати інтерв’ю про певні історичні події. І стає сумно. Найгучніше у світі, навіть гучніше аніж у тій самій Європі, зокрема Німеччині, відзначаючи ювілей Реформації, ми так і не зрозуміли основного: нам гостро потрібна власна Реформація: особиста, на рівні місцевої громади, об’єднання, конфесії. Але ми бездоганні та безгрішні, ми чітко дотримуємося 5 solas, тому треба усі сили кинути на прозелітизм… І у святій простоті, в емоційному пориві настільки відриваємося від реальності, що мало впливаємо на цю реальність. Ми продовжуємо жити у своєму напівштучному світі, проводимо заходи під себе, тішимося ними, гордимося ними, мало звертаючи уваги на те, як усі ці наші дії сприймають «не наші».

Про що це я?

7 вересня 2017 р.

Ураган Ірма, німецьке божество та Божий кулак над пляжами




Прочитав сьогодні в одному блозі роздуми одного шанованого (без іронії) мною проповідника та блогера щодо подій природно-катастрофічного характеру в Карибському регіоні. Ось цитата.

Не знаю почему очередной и самый мощный ураган за  все время наблюдения, назван именем Ирма. "Имя Ирма происходит от названия древнегерманского божества Ирмина (Германа или Яримана (Ярило)). Первый слог имени имеет значение «благородный, истинный, жизненный»." Ураган "Ирма" назвать благородным едва ли можно. Он оставляет после себя ужас и разруху. Ураганы не дают дремать людям в местах, где можно хорошо в это время отдохнуть. Даже любимый остров Романа Абрамовича, как сообщает МК, снесен. Может быть Бог таким образом разговаривает с людьми, которые во время отдыха ни о чем не думают, как только о грехе?