Публікації

Показано дописи з Липень, 2022

Війна показала хто ми

Зображення
  Слідкую за однією церковною групою у фб. Це сторінка Международного Союза Церквей ЕХБ. Це протестантське об’єднання знаю давно, ще з ранньої молодості. І спогади про нього у мене особливі. Я часто бував на їхніх підпільних зібраннях, в тому числі і в лісі, біблійних курсах, був добре знайомий з їхньою історією та діяльністю. Їхні церкви у Радянському Союзі були поза законом, служителів регулярно судили, даючи тривалі тюремні терміни, служіння проводилися підпільно. Це була в повному розумінні гонима церква. Вони завжди у мене асоціювалися з образом справжнього, безкомпромісного християнства. Вони в умовах тотального атеїзму та переслідувань не боялися вголос говорити про істину, ставати на захист правди та переслідуваних… Сьогодні ж це об’єднання все більше викликає у мене жаль… Це вже не та Церква, яку я знав з молодості. Від неї майже нічого не залишилося, окрім якоїсь штучної паралельної реальності, яку вони створили і в якій продовжують жити. У мене склалося таке враження, що

«Ще назва є, а міста вже немає...»

Зображення
*   *   * Ще назва є, а річки вже немає... Ліна Костенко Ще назва є, а міста вже немає... Будинки ребрами підперли небеса... Дими зі згарищ сонце затуляють і тишу ріже гуркотом яса. Ще вулиці асфальтами сіріють, а вже людей на вулицях нема... Смертельна тінь німої безнадії змертвіле місто міцно обійма... В підвалах ще життя тепліє іскра. Напівлюдей-напівмерців восковий лик... Руйновища чорніють хижим вістрям як пошматований напалмами рушник. Ще назва є — на картах і в новинах, на перших шпальтах у форматі bold, а місто помирає в домовині, пройшовши пекло у мільйони вольт. Зґвалтоване, розірване на шмаття, ворожим танком вбите упритул... Вкраїнське місто корчилось розп’яте, зловтішно посміхався вельзевул. І Бог мовчав, і світ німів від жаху. А вітер попіл гнав десь у яри... Проказою біліла свіжа плаха у кожному кварталі і дворі... Та назва є — а значить є надія. Живі тримають пам’ять, як мечі. Воскресле місто знов зазеленіє, і спатиме спокійно уночі. Ще довго будуть снитися гармати, зал

"Жорстока" давнина та "цивілізована" сучасність

Зображення
  Колись в дитинстві та молодості, коли читав історичні книги, де описувалися події так званих «темних періодів» (а вони були чи не завжди), коли читав біблійні старозавітні історії, часто думав: «Як добре, що я не жив тоді, як добре, що народився у цивілізованому, «хорошому» столітті!» Бо не дай Бог жити у Середньовічі, коли єретиків спалювали на вогнищах, чи в росії за часів Грозного, чи в епоху рабовласництва, чи в часи міжетнічних воєн стародавнього світу, чи… Практично усі старі часи мені здавалися темними, люди жорстокими, дикими, схильними до насилля, коли вигадувалися нелюдські способи катування та страти, коли божевільні самодури при владі винищували цілі племена та народи… Тепер я так не думаю… Навіть коли перейшов у ще більш «цивілізоване» ХХІ сторіччя… Я виявив факт, страшніший за усі дикості та жорстокості минулих епох: «Суспільство, представники якого літають на Місяць та збираються на Марс, суспільство, яке роботизує усі процеси своєї праці, лікує невиліковні хвороби,