На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

«Сказав був я в серці своєму: Іди-но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, — та й воно ось марнота... На сміх я сказав: «Нерозумний», а на радість: «Що робить вона?» (Ек. 2:1,2). «Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю…» (1 Петр. 1:8). Радість — невід’ємна частина людського життя. Навіть найнещасніша людина, яка живе в найжахливіших умовах, переживає моменти радості. Радість — річ суб’єктивна. Маленька дитина радіє, побачивши маму чи пляшечку з їжею, мама радіє, спостерігаючи за першими кроками сина чи доньки. Голодний радіє, отримавши кусень хліба, багатий — коли вдається провернути багатомільйонну аферу. Хтось радіє від того, що його рідне місто дуже погарнішало за останні роки, хтось від того, що в сусіда згоріла хата… Для різних людей і для різних обставин — різна радість. Тому неможливо виокремити якусь універсальну радість, характерну для всіх жителів планети. Сучасна ідеологія,

У моєму робочому кабінеті стоїть стара, ще довоєнна друкарська машинка. Для мене ця річ дуже цінна, бо нагадує мені радянські часи, коли я на ній підпільно друкував християнські вірші, проповіді й навіть книги. Це було небезпечно: друкарські машинки мали бути зареєстрованими. Але я розумів, що служіння Богові вимагає жертовності. Не просто в сенсі пожертвувати час чи гроші, але й бути готовим тою чи іншою мірою страждати за Господа. Я був готовий до цієї жертви. Я свідомо вибрав дорогу слідування за Ісусом, пожертвувавши навчанням у вищому навчальному закладі, відмовившись від омріяної професії журналіста… А потім настала Перебудова. Відчинилися широко двері не лише у світ свободи слова, але й у світ інформації. І я зі здивуванням дізнався, що моя жертва — не така вже й жертва… Що тисячі християн клали на олтар набагато цінніше, аніж відмова від вищої освіти, престижної професії чи посади. І особливе враження на мене справила біографія Річарда Вурмбрандта… Йому дали два терміни

Ми живемо у світі фальшивок. Штучні продукти, товари-підробки, віртуальна реальність, штучність у почуттях. Основою цих речей є обман, свідомий чи несвідомий. А щоб людина повірила в нього, вдаються до ще більш витонченого обману — маніпулювання. Його методи настільки поширені, що неможливо знайти сферу, де б вони не використовувалися. Ми настільки звикли до них, що здебільшого навіть не звертаємо уваги чи навіть вважаємо маніпулювання невід’ємною, природньою частиною життя. Більше того,є безліч шкіл, курсів, інструкцій, де вчать мистецтву маніпулювання (правда, під іншими, благороднішими термінами). Реклама, торгівля, сфера послуг, політика неможливі без використання маніпулятивних методів, прихованих чи відвертих. Влада маніпулює своїми підданими, ЗМІ маніпулюють слухачами й глядачами, начальники маніпулюють підлеглими, підлеглі — начальниками, учителі маніпулюють учнями, учні — учителями, чоловіки маніпулюють жінками, жінки — чоловіками, батьки — дітьми, діти — батьками… Цей

15 жовтня легендарній Джоні виповнилося 70 років. Її повне ім’я Джоні Еріксон Тада, але саме «Джоні» стало синонімом мужності, оптимізму та справжньої віри в Бога. Людина, з молодості прикута до інвалідного візка стала мотиватором та прикладом незламності та витривалості для тисяч людей, які з тих чи інших причин втратили не тільки здоров’я та здатність рухатися, але й віру в майбутнє. Вона народилася у Балтіморі, штат Маріленд, та виростала у благополучній християнській родині. Батько брав участь в Олімпійських іграх 1932 року. Названа на честь батька Джона, здорова, життєрадісна дівчина вела активне життя, захоплювалася  верховою їздою, походами, тенісом, плаванням. Але її життя раптово перевернулося з ніг на голову 30 липня 1967 року. Купаючись з друзями в затоці, вона невдало пірнула і зламала шийний хребець. Така травма вважається практично невиліковною. Джоні стала повністю паралізованою від плечей і донизу, маючи змогу рухати лише головою. А далі довгих два роки невиз