Загальна кількість переглядів сторінки

26 листопада 2016 р.

Голодомор-33



«Попіл Клааса стукає в моє серце»
Шарль Де Костер

«Ми пам’ятаємо!»,
«Я пам’ятаю!» —
Напружений ритм білих строф…
Холодною ковдрою сніг огортає
Поля українських голгоф…

22 листопада 2016 р.

Палаюче вугілля

Палаюче вугілля
(Оповідання)

Це оповідання написане на основі реального факту, який стався в часи Другої світової війни в одному із сіл Волині. Прізвище пані Лядуховської реальне.



Старий Максим помирав.

Власне, хвороба була неважкою, але змусила його лягти у ліжко, чого раніше ніколи з ним не було. Можна було б надміру не перейматися цим — за кілька днів лікування все минулося б, але зараз це не той випадок. Максим був матеріалістом. Матеріалістом у тому розумінні, що сприймав дійсність такою, якою вона є, не задумуючись i не аналізуючи. Тому всі балачки щодо якоїсь душі вважав порожніми i не вартими уваги. Навіть саму смерть бачив як логічний i закономірний фінал («зариють, як собаку»), а отже, й не боявся її.

21 листопада 2016 р.

Солдатські сни



Що тобі сниться вночі, солдате,
На стоклятій отій війні,
Коли завтра тобі йти вмирати,
Де «Гради» ревуть навісні?

П’ятидесятниця як виклик



П’ятидесятниця не тільки є відповіддю на виклики сьогодення. Вона сама — це завжди виклик. Так було ще до того дня, коли в Єрусалимі на свято П’ятидесятниці — цей термін набув нового, особливого значення. Так було і в той день, коли люди з широко розкритими очима дивилися на апостолів та, слухаючи їхні полум’яні слова, не могли зрозуміти, що відбувається. Так було потім, протягом двох тисячоліть, коли сила з неба розбивала усталені, звичні форми християнства та змінювала хід історії. Так є і сьогодні, коли сучасне суспільство взяло чіткий та самовпевнений курс на секуляризацію і, на думку більшості, не має особливої потреби в Бозі.

19 листопада 2016 р.

Не кажи, що перші дні були кращі за ці...



Сьогодні мені скинули посилання на один вірш-«шедевр». Зазвичай, я мало реагую на подібну писанину. Я вже звик до тієї сірятини, яку дехто насмілюється називати поезією. Але тут я не стримався. Бо вірш зачепив за болючу струну в душі. Бо він є неправдою щодо правди. Бо він звинувачує тих, які щось роблять через уста тих, хто не робить. Спочатку це мав бути просто коментар для Фейсбуку. Але коли сів писати, не міг стриматися. Вийшло так багато букв, що мусив переносити тему в блог…

Ось, власне сам вірш.