Публікації

Показано дописи з Січень, 2014

Парадокси миротворництва

Зображення
Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!   Iв.14:27 Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча.  Мт.10:34 Перед тим, як сісти за написання цієї статті, зазирнув в інтернет із запитом «миротворці». Google-зображення на цей запит на 99 відсотків подають фото озброєних до зубів найсучаснішим військовим знаряддям міцних хлопців із суворими зосередженими поглядами. Так-так, це і є сучасні миротворці. Парадокс? Авжеж. Поняття, у корені якого присутнє таке тепле та оптимістичне слово «мир», асоціюється перш за все з військовим контингентом і усім, що йде за цим: збройними сутичками, вбивствами, біженцями, кров’ю та руйнуваннями. Якщо абстрактно зобразити миротворця, використавши загальноприйнятий символ миру — голуба, то цього голуба потрібно зодягнути в бушлат кольору хакі з автоматом Калашникова у дзьобі. Погодьтеся, якась гротескна карикатура виходить. Що ж, така реальність, саме таким і є сучасний миротворець. А як у духовному вимірі?

Мені страшно...

Зображення
На одному багатотисячному богослужінні один з проповідників сказав таку фразу: «Прокинутися одному, коли всі сплять – трагедія». Я тоді не до кінця усвідомив увесь зміст сказаного, але думка мене чомусь зачепила за живе, і я занотував фразу в свій блокнот. У ці тривожні та вирішальні для України дні згадані слова не виходять мені з голови. Дивлюся на ситуацію, на людей, на християн – і мені стає страшно. Не тому, що диктатура показала свій хижий оскал, не тому, що втоптується в бруд гідність та людяність, не тому, що на Майдані вбивають безоружних. Страшно не тому, що завтра Україна може прокинутися закривавленою. Страшно, що ти, прокинувшись від летаргічного сну, бачиш, як солодко сплять твої друзі, знайомі, як спить твій народ. Ті, що прокинулися, хто тілом, хто душею, зараз на барикадах. Вони знають, чого вони там. Вони бачать реальність такою, як вона є. Вони, як пророки, бачать, що буде завтра, коли нічого не робитимуть. Вони бачать, де чорне, де біле. Вони тверезі і бачат

Чи живе Бог у хижі?

Зображення
Нарешті прочитав скандальну «Хижу». Два рази брався за неї, кожного разу доходив до третини і кожного разу інші питання переривали читання. Звичайно, ажіотаж навколо книги трохи вщух, лише зрідка про неї говорять, але питання читати чи не читати, корисна вона чи шкідлива, залишається. Так сталося, що з критикою книги я познайомився раніше самої книги. Це, звичайно, вплинуло на процес читання та осмислення прочитаного, хоча намагався забути як позитивні, так і негативні відгуки і читати неупереджено. Зауважив, що відгуки були надто контрастними: книгу або дуже хвалили, подаючи як революційний момент в богослів`ї, або ганили, відверто називаючи єретичною. Позиції «золота середина» було мало. Якою ж побачив «Хижу» я?

Приборкувач часу

Зображення
Навколо нього час лежав навалом. Ліна Костенко Навколо нього час лежав навалом. Він так майстерно час ремонтував! А люди що, вони лише ламали, а він творив з годинами дива. Він розбирав хвилини та секунди, він розкладав їх просто на столі. І коліщатка, вісі та корунди для вічності здавались замалі. А він із них складав хронометр долі, уміло час намотував на вісь. Рівняв години, чистив їх поволі, перевіряв на точність і на міць. Коли ж дзиґарки вечір били дзвінко, і день у втомі гучно позіхав, він у шухляду час, як у хатинку, отак навалом просто загрібав. На ранок знов буденним, звичним рухом він брав той час, як заклинатель змій. Секунди бігли гарним рівним цугом. Спроквола вічність зиркала з-під вій. Годинникарю, як ти вправно вмієш години ті приборкати ураз! Мені б отак! Мені б так, розумієш, узяти в руки неслухняний час. Почистити, підправити, зібрати, до вуха притулити — як там йде... Годинникарю, як то добре мати Над часом владу... Тільки