Нові Хатині

22 березня 1943 року німецькі фашисти, озлоблені вбивством партизанами кількох німецьких солдат, оточили білоруське село Хатинь. Селян зігнали до дерев’яної стодоли, зачинили двері, обклали соломою й підпалили. Тих, хто намагався вибратися, розстрілювали кулеметники. Таким чином було вбито та спалено живцем 149 жителів села Хатинь, у тому числі 75 дітей, врятувалось лише декілька осіб…

Сьогодні роковини цієї сумної дати…

Для кількох післявоєнних поколінь, у тому числі і для мене, цей населений пункт став символом жорстокості та людиноневисницької політики гітлерівців. Як і знищені Сталінград, Ленінград, Київ, Брест. Як сотні міст та сіл, зруйнованих та замордованих страшною війною…

Але після 24 лютого 2022 року ці символи хоча і залишаться в історії, зітруться з пам’яті майбутніх поколінь. Бо їх займуть інші. Більш сучасні. Більш болючі. Більш живі та актуальні. Маріуполь. Буча. Гостомель. Харків. Вони кров’ю та слізьми вкарбуються у новітню історію України. Вони замінять старі символи. Вони змінять значення терміну «фашизм». Вони замінять синонім слова «ворог» з «німці» на «росіяни»…

Вони змінять світову історію. Вони напишуть нову історію. Бо стара — уже мертва…

Моя мама, яка ще жива і якій 82 роки, має статус «дитина війни». Сучасним українським дітям, її правнукам, випало на долю також отримати цей статус… І пронести його через усе життя як символ жорстокості та цинізму російських «братів»…