10-й день війни…
10-й день війни…
В Устилузі не чути вибухів та не видно танків. Майже зникли черги в Польщу. Цілодобове чергування залишилося лише в одній точці. Можна трохи видихнути, виспатися.
Щось аналізувати та думати важко. Коли вдень та вночі ганяв вздовж черги, розвозив продукти, чай, жінок, дітей, було легше. Тепер, коли напруга спала, на душі важче…
Читаючи численні публікації, чуючи від знайомих про героїзм українців на фронті, в оточені, в тилу, за кордоном, бачачи тонни гуманітарних вантажів, сотні, тисячі евакуйованих, відчуваєш, що твоя праця на цьому фоні невелика. Не можу похвалитися грандіозними заходами…
Але те, що можу, те роблю. І саме в цьому — наша перемога. Коли кожен на своєму місці робить те, що треба. І те, що може. Наша перемога — це зусилля тисяч українців, і солдат на фронті, і добровольців на блокпостах і тих, хто пригощає чаєм біженців…
Пригадується відома притча про чоловіка, який після шторму йшов берегом моря і повертав у воду викинуті морські зірки. Коли йому зауважили, що він не може спасти усі тисячі зірок, він, піднявши чергову жертву шторму, відповів: «Так, усім не допоможу, але отій — можу…»
Так що продовжуємо допомагати тим, кому можемо. Скільки маємо спальних місць і нашому домі, стільки й приймемо, скільки маємо ліків, продуктів, речей, стільки відправимо на фронт.
Так переможемо!
Коментарі
Дописати коментар