Мирне небо

Днями зав’язалася дискусія зі знайомим щодо фрази «мирне небо». Він притримується думки, що нині, під час війни ця фраза в молитві недоречна. Мовляв, як можна дякувати Богові за мирне небо в час, коли над великою частиною України воно далеко не мирне. І особливо егоїстично це звучить у випадку, коли за це дякують жителі місцевості, де спокійно. Мовляв, це неправильно та неетично казати: «Дякую Боже, що ДЛЯ МЕНЕ мирне небо», «дякую, що Я живий»…

Дозволю не погодитися з такою думкою, хоча частково розумію логіку опонента. 

Є таке відоме прислів’я: «Ми починаємо цінувати щось тоді, коли його втрачаємо». Це стосується і здоров’я, і хліба і безхмарного неба і самого життя.

Погодьтеся, раніше мало хто в молитві дякував за мирне небо, за продукти у супермаркеті, за спокійний сон, або навіть за пальне на заправках. Усього було вдосталь, це сприймалося «за замовчуванням». Зізнаюся, я теж рідко згадував про це в молитві. Нині, коли біда прийшла на нашу землю, коли з неба падають бомби та ракети, коли не вистачає продуктів, коли вночі не мають сну мільйонів українців, для мене особисто великої ваги та значення набуває те, що я у своїй місцевості і у своїй ситуації ще маю все це. І коли я, після відносно спокійної ночі, покидаюся під мирним небом у моїй місцевості, коли я спокійно можу приготувати сніданок, не сиджу у підвалі, я по особливому дякую Богові за ці дарунки, і — за можливість помолитися і допомогти тим, хто цього немає. 

Через мій дім за тих півмісяця пройшли десятки біженців, від розповідей яких стає моторошно. Я чим можу допомагаю їм у цій непростій ситуації. Для них важко і нелогічно дякувати Богові за мирне небо — вони бачили якраз протилежне. Не знаю, чи довго буде спокій у моїй місцевості, але поки він є, я дякуватиму Богові за нього. І за продукти. І за здоров’я. І за безліч «дрібниць», які для мене є звичними і природніми, а для декого — лише мрією.

А ще дякую Богові, що дає мені здатність бачити проблеми ближнього і, користуючись мирним для мене небом, наявністю хліба і до хліба, чистої постелі, допомогти їм. Бо хто зна, може завтра цього і не буде… 

Але поки що, дякую Тобі, Господи! І за мирне для мене небо теж…