Загальна кількість переглядів сторінки

14 листопада 2012 р.

Фотопроповідь. "Щас спою", або Невеселі роздуми про веселе життя






Натрапив нещодавно в інтернеті на рубрику «Незвичайні пам’ятники». Серед десятків різних скульптур звернув увагу на одну, яку встановлено в російському Томську. Це фігура Вовка із славнозвісного мультфільму «Жив-був пес». Фільм, знятий за українською казкою, розповідає про старого Пса, якого вигнали з дому і який у лісі здибався із Вовком. Разом вони придумали оригінальний спосіб, як завоювати втрачену прихильність колишніх господарів. Вовк інсценує викрадення дитини господарів, Пес героїчно відбирає її у Вовка, в нагороду за що знову поселяється на знайомому подвір’ї. Але й не забуває старого приятеля. Морозного зимового вечора запрошує Вовка на гостину в село: у господарів якраз в хаті весілля. Гарно вмостившись під столом, Вовк з апетитом наминає все, що Пес йому подає зі столу. І от коли вже лісовий розбійник добре набив черево, настає кульмінаційний момент: блаженно закривши очі, він видає свою знамениту фразу: «Щас спою!»

Без перебільшення, творці мультфільму створили справжній шедевр, сюжет і фрази з якого стали крилатими. Тому не дуже здивувався, коли побачив героя цієї казки в бронзі й саме в цій блаженній позі. Але скульптура привернула мою увагу не тому. Виявляється, це не пам’ятник знаменитому персонажеві й не мультфільму, це пам’ятник… щастю. Саме так — щастю! І саме це спонукало мене присвятити свої роздуми оцьому фото.

Безумовно, автор пам’ятника дуже тонко й вдало зумів передати в скульптурі загальноприйняту уяву про щастя. Саме так переважна більшість людей сучасного суспільства уявляє собі щастя: сите, спокійне, забезпечене життя, яке автоматично вимагає відповідного продовження — насолод та розваг. Це наш сучасник, який важкою працею, недосипанням заробляє гроші для того, щоб потім їх потратити на задоволення своїх власних потреб: збудувати «круту хату», придбати «круту» машину, добре скупитися в супермаркетах і після гарного застілля блаженно промовити на м’якому дивані: «Щас спою!» Саме таким малюють «справжнє» життя фільми та телесеріали, глянцеві кольорові журнали, надоїдлива реклама. І навіть ті, хто не може собі дозволити багато чого, пнуться з усіх сил, «щоб не відставати». А при ситому череві хочеться розваг, хочеться «заспівати».

Деякі соціологи б’ють тривогу, вказуючи на небезпеку, якій піддається нинішнє суспільство: перенасичене життя, завищені мірки благополуччя, культ задоволення. Статистика свідчить: до 40 відсотків товарів, які купують американці, їм просто не потрібні. Широко розвинута система кредитів міцно тримає мільйони людей у рабській залежності від товарів. Головне правило сучасної людини: «Більше працювати, щоб більше купити!» Вчені нагадують про уроки минулого, коли міцні світові імперії гинули тому, що переступили межу розкоші. Як приклад, можна згадати Римську імперію.

Сучасний ідеал щастя дуже небезпечний не тільки для світського суспільства, але й для церкви. Віруючі також не можуть уникнути спокуси жити «собі на втіху». Іноді навіть підтверджуючи цю думку Біблією: мовляв, дитина Божа повинна жити у шикарному будинку, їздити у шикарній машині й відпочивати на шикарних курортах. Напевне, апостол Павло справді був «нерозумний», як він сам себе називає, коли бачив щастя у зовсім протилежному: «Тож усе я вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Фил. 3:8). Він не «радився з плоттю і кров’ю», свідомо відмовився від багатства та насолод світу, знайшовши ідеал щастя у служінні Богові. І не тільки він — сотні, тисячі, ні, мільйони вірних будуть свого часу співати не ситі та розбещенні пісеньки за перевантаженими столами, а «нову пісню» перед престолом свого Спасителя Ісуса Христа. Але це можуть зробити лише «переможці». Переможці, які переможуть себе та не схиляться перед божком ситості, забезпеченості та самозадоволення.

1 коментар: