Кисилин. Зруйнована мрія

21 квітня 2017 р. Міжконфесійний оргкомітет R500 на Волині організував для місцевих журналістів прес-тур по історичних протестантських місцях Волині. Луцьк, Олика, Човниця, Рожище, Кисилин: найбільш знакові для волинського протестантизму населені пункти. Не скрізь час зберіг будівлі та речі, що пов’язані з цим цікавим етапом історії нашого краю. Але і те, що лишилося, варте уваги сучасників. Особлива подяка працівникам оргкомітету за чудовий підбір спікерів: вони, справжні знавці своєї справи, зуміли своїми розповідями запалити інтерес до відвіданих місць та історичних подій навколо них.

Особливо сильне враження на мене справив Кисилин. Зізнаюся: для мене, протестанта з дитинства, це була невідома сторінка історії. Занедбаний костел, незважаючи на руйнацію, і досі справляє враження величі та благоговіння. А втім, його велич стоїть на руїнах соцініанського храму та школи, які у 1638—1640 роках стали духовним та просвітницьким центром однієї з потужних гілок раннього протестантизму.

Я не зміг обминути увагою тих, похованих під пилом віків, сторінок історії. Так народився вірш про Кисилин.

Кисилин (1). Зруйнована мрія

Розіп’ята історія сушить поламані ребра.

Під склепіннями храму принишкли уламки століть.

Воскресають вдесяте під мурами древніми верби:

У корінні столітнім бабусина молодість спить.

У засипаних мурах зітхає знівечена пам'ять.

Величаве минуле притиснуте болем землі.

А світанки історії й досі тривожно туманять

І ховають пройдешнє у сіро-байдужій імлі.

В давнину тут брати (2) в’якорили човни соціньянства.

І вигнанниця-доля всміхнулась в поліських лісах.

На землі — трударі, і — підлеглі небесного царства,

Осявала їм путь працелюбства та віри яса.

На нових хуторах чепурились хати білолиці

І поважно ступали у борознах ситі воли.

Журавлі дерев’яні клювали зірки у криниці,

Свіжі дошки стодол ще були запашні від смоли.

Вже не вперше звикали до тих тимчасових притулків.

Скільки ж мандрів позаду: Європа, як мачуха зла.

Це відлуння доріг у душі відбивалося гулко.

Будували хати — а у жмені лишалась зола.

От і Раків (3) позаду. Попереду пахне свобода.

Кисилин… Чи надовго він стане для братства своїм?

Може з волі чи сейму самого, чи примх воєводи

Серед ясного неба указ прозвучить наче грім?

Прозвучав! 

Стрепенулися стіни ще юної школи.

Журавлі заскрипіли над бруссям спітнілих цямрин…

Чим же винні? Невгодно трактуємо Божі глаголи?

Інша віра та служба? Чи інший у нас Божий Син?

Що ж ти мало так літ накувала, зрадлива зозуле?

Знову мандри, дороги, чужі та ворожі вітри...

Тихо схлипує в грудях коротке щасливе минуле,

А майбутнє ридає рясними дощами згори.

Отака вона доля. Не треба сльозливих емоцій.

Тут лиш волю в кулак і — збирай реманент на вози.

Єретик бо завсіди невгодний, як скалка ув оці.

Співчуття не діждешся, хоч в небо кричи й голоси!

Що ж, не стала й Волинь за омріяну й бажану неньку.

Розбрелись по Європі: своїй і — нестерпно чужій.

Ми шукали братів, а натомість брати-воріженьки

Нас погнали у мандри, у світ забуття й безнадій.

Зруйнували життя, зруйнували шановану школу.

Заборона на віру — ми стали страшніш бусурман.

На руїнах звелися величні колони kościоłu (4):

Переможці молилися Богу. А нам — за Йордан…

Реформація духа спіткнулась об камінь традицій.

Бовваніє костел над волинським гніздом Киселів (5).

На зруйнованих мурах ворона, як древняя жриця,

Поминає гаркаво поховані мрії братів...

(1) Кисилин — село на Волині, у 1638—1640 роках центр социніа́нства (соцінья́нства) — раціоналістичної течії у раньому протестантизмі.

(2) Брати, польські брати — самоназва социніан.

(3) Раків — місто в Польщі, головний центр социніанства з 1602 по 1638 роки.

(4) kościółu (пол.) — читається косцьолу.

(5) Киселі — відомий український рід, представники якого володіли село, звідки й назва села.