Темні сторінки Ісусового родоводу

Чи знаєте ви своїх пращурів, скажімо, у шостому чи сьомому коліні? Впевнений, що більшість з вас зараз героїчно намагається згадати те, чого ніколи й не знав. На жаль, часто наше коріння не дуже глибоко проростає в родинну пам’ять. А от в євреїв це питання було чи не найпершому місці. Там кожен знав якого він роду, з якого коліна, досконало розбирався у своєму генеалогічному дереві. Без цього він не міг вважатися євреєм. Не дивно, що, читаючи Біблію, ми часто натрапляємо на довжелезні родоводи, які, чого гріха таїти, просто пропускаємо. Але в єврейському середовищі подібне нехтування могло коштувати дорого. У другому розділі книги Ездри згадуються деякі священицькі сім’ї, які «шукали свого запису родоводу, та не знайшли, і були вони вилучені зо священства».

Тому не дивно, що Євангелія, розпочинаючи оповідь про Ісуса Христа, розпочинає її саме з родоводу. Для єврейського читача приналежність Ісуса до роду царя Давида, до одного з найшановніших колін Ізраїля було одним з найвагоміших доказів того, що Він — очікуваний Месія. Автор зі скрупульозною точністю перераховує усіх праотців Ісуса як доказ істинності всього того, про що він буде оповідати далі. Дійсно, який величний та славний родовід, йому позаздрив би не один юдей. Мати такі відомі та шановані постаті в роду — це одна із запорук поваги в суспільстві.

Та при уважному дослідженні Христового родоводу знаходимо там «ложку дьогтю». І не одну а цілих чотири. Як правило, в родоводах згадувалися лише чоловічі імена (це збереглося і до нашого часу — при народженні дітей записують по-батькові), навіть якщо родовід ішов по материнській лінії, як скажімо, в родоводі того ж Ісуса, записаного Лукою, все-одно фігурували чоловічі імена. Тому дивним здається згадування в родоводі Месії (який в принципі повинен бути більш як досконалим) чотирьох жіночих імен. Та ще яких! М’яко кажучи, ці жінки, їх походження чи біографія, не приносили честі будь-якому правовірному юдеєві. Тамара, невістка Юди, стала жертвою безпринципності та розпусти свого свекра. Від гріховного та необдуманого поводження з нею у Юди народилися двоє синів — від власної невістки! Що ще може бути ганебнішим для родини!

Друге ім’я — Рахав — попри весь її романтичний та героїчний образ, все-таки має і негативний відтінок. Хоча її ім’я увійшло в галерею героїв віри, хоча вона зробила неоціненну послугу Ізраїлю, все-таки вона була вона язичницею, та й професія її залишалася брудною плямою в біографії роду.

Наступна жінка — Рут — носить більш позитивний характер, її життя, любов до свекрухи, відданість родині та вірі свого покійного чоловіка, є одним із найяскравіших та найулюбленіших біблійних оповідей. Та знову ж таки — не єврейської крові. У згаданій книзі Ездри описується печальна історія про те, як деякі священики, які взяли собі жінок із чужого народу, повинні були залишити їх. Скільки там було сліз та розпачу — але цього вимагав закон чистоти крові. Дивно, що ці дві неєврейські жінки увійшли до Христового родоводу.
І нарешті четверте ім’я — Вірсавія. Нічого поганого про її походження сказати не можна, з багатої та шанованої родини. Але... Але кинув оком на неї сам цар. В результаті обман, вбивство, перелюб. І — важке покарання від Бога. І на превелике здивування від цього гріховного та незаконного зв’язку народився майбутній цар Соломон, а від нього в майбутньому — Месія Ізраїля...

Дивний родовід — чи не так?

Як часто ми надаємо великого значення родоводу, своєму, чи інших людей. Особливо помітно це, коли двоє молодих людей хочуть поєднати свої долі. Як детально розпитують батьки, з якої ж сім’ї чи родини обранець чи обранка їхньої дитини, хто ж їхні батьки, чи шанований рід. І нерідко можна почути: «Отямся, дитино, та ти знаєш який в неї (нього) батько (мати, дід, баба...)!»

Це ми, люди, такі прискіпливі у виборі майбутньої долі для своїх дітей. Здавалося б, Небесний Батько повинен бути більш уважним, будуючи земний родовід для Свого Єдинородного Сина. Там не повинно бути ніяких неточностей, негативів, непристойних чи негідних людей. А якщо вже так сталося, то промовчав би ти, Матвіє, про ті темні сторінки родоводу. Щоб потім недруги не могли кинути при нагоді: «Та кого ж ви слухаєте! Він Месія? Та у Нього ж в родині язичники, блудниці, перелюбники та вбивці!»

Ні, ці негативні імена в Христовому родоводі — не недогляд автора Євангелії, тим більше Бога. Без сумніву, те, що вони туди потрапили, було заздалегідь заплановане Небесним Отцем. Як і те, що Месія народився в простому хліві на соломі в родині небагатого столяра, і що до Нього на перше поклоніння прийшли пастухи. Як і те, що Вже в дорослому віці він «не мав де голови прихилити». Як те, що Він їв з митниками та грішниками. Як, нарешті те, що на ганебному хресті Він помер за отих «митників та блудників»...

У посланні до євреїв ми «бачимо Ісуса, Який мало чим уменшений від Анголів, що за перетерплення смерти Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх. Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання. Бо Хто освячує, і ті, хто освячується усі від Одного. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи: Сповіщу про Ім'я Твоє браттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви! І ще: На Нього я буду надіятися! І ще: Ото Я та діти, яких Бог Мені дав» (2:9).

Він не соромиться звати братами їх... Ісус Христос не соромиться звати Своїми братами людей грішних та недосконалих, тих, які покрили соромом та ганьбою свої сім’ї та родини, з якими люди не хочуть мати нічого спільного, яких стороняться і якими нехтують. Він не соромиться їсти за одним столом з митниками та грішниками. Він не соромиться мати у своєму родоводі блудницю Рахав, язичницю Рут та перелюбника Юду. Але найголовніше — Він не соромиться назвати своїми братами нас, грішних та недосконалих людей. «Бо я до таких прийшов, — наголошував Ісус. — Не здорові мають потребу у лікареві, а хворі».

Сьогодні ми можемо соромитися нашого сусіди-п’яниці, сина-наркомана, матері-розпусниці. Ми з огидою обходимо людей, дружба з якими не принесе нам честі — і забуваємо, що Божий Син залишив славу неба, служіння ангелів і прийшов «до тих, що загинули», взяв на Себе їх бруд та зневагу і «до слави привів» уже як синів. І серед них були ми з вами. Він не посоромився нас, Він ввів нас у Свій небесний родовід. Бо Він не лише син Фамарі, Рахави, Рут і Вірсавії, Він, як зазначає євангеліст Лука «Син Божий» (3:38), Його родовід сягає не лише Едему, але й самого неба.

«Бо Хто освячує, і ті, хто освячується усі від Одного». Так, ми всі були колись грішниками, брудними грішниками, «але обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога». Ми стали святими та досконалими, як досконалий «Провідник нашого спасіння». А тому маємо право називатися дітьми Божими. А якщо діти, то і спадкоємці, а якщо спадкоємці, то тепер наші освяченні та шляхетні імена навічно записані у родовід Сина Божого.

Згадаймо про це, відзначаючи Різдво Христове. Згадаймо, що причиною земного народження Ісуса стало бажання Творця через Свого Сина ввести нас, грішних та недосконалих, у Свій небесний родовід, у Свою сім’ю. Кажуть, Різдво — родинне свято. Саме так, це родинне свято небесного Батька, де за одним святковим столом поряд з Божим Сином сидять Його брати: ти і я, зріднені кров’ю, пролитою на хресті.

Журнал "Волинь Християнська", 4,2016