Загальна кількість переглядів сторінки

Показ дописів із міткою моя творчість. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою моя творчість. Показати всі дописи

21 лютого 2020 р.

«Жити завжди було важко»



*   *   *

Жити завжди було важко —
Ти мов джин в закоркованій пляшці.
А та пляшка в безмежному морі проблем...
І для долі не стати тобі ковалем...

17 грудня 2019 р.

Благальне



«І сказав Авраам: Може хоч десять там знайдеться? 
А Господь відказав: Не знищу й ради десятьох!» 
(1М 18:32)

Господи, а може все-таки в цьому зачумленому краї
ще залишилася праведників жменька?
Ми нагрішили.
Ми чубилися, ділились на зграї,
ми самі собі були воріженьки...

Господи! А якщо їх лише з п'ять десятків?
Ти ж не вигубиш їх разом із тими грішними?
Так, ми думали лише за себе, князівства і статки...
Ти ж Содом був готовий простити без згадки...
Чи ж то гірші ми?

3 грудня 2019 р.

Ціна правди і попкорн



Сьогодні з колегами сходив на «Ціну правди». Не пам’ятаю, який фільм востаннє справив на мене таке сильне враження. Напевне, це був «Чорнобиль». Та й головні ідеї двох картин співпадають: це розповідь про ціну правди, яку доводиться платити тим, кому совість не дозволяє торгувати нею. Я навіть не побоюся сказати: це приквел «Чорнобиля». Сюжет, можливо, не надто гострий та закручений, але головна думка прослідковується чітко та логічно. Додайте бездоганну гру акторів, навіть другорядних, шикарні зйомки — і ви отримаєте хвилюючу розповідь про найбільш трагічну сторінку української історії.

5 травня 2017 р.

Кисилин. Зруйнована мрія


21 квітня 2017 р. Міжконфесійний оргкомітет R500 на Волині організував для місцевих журналістів прес-тур по історичних протестантських місцях Волині. Луцьк, Олика, Човниця, Рожище, Кисилин: найбільш знакові для волинського протестантизму населені пункти. Не скрізь час зберіг будівлі та речі, що пов’язані з цим цікавим етапом історії нашого краю. Але і те, що лишилося, варте уваги сучасників. Особлива подяка працівникам оргкомітету за чудовий підбір спікерів: вони, справжні знавці своєї справи, зуміли своїми розповідями запалити інтерес до відвіданих місць та історичних подій навколо них.

8 січня 2017 р.

Темні сторінки Ісусового родоводу



Чи знаєте ви своїх пращурів, скажімо, у шостому чи сьомому коліні? Впевнений, що більшість з вас зараз героїчно намагається згадати те, чого ніколи й не знав. На жаль, часто наше коріння не дуже глибоко проростає в родинну пам’ять. А от в євреїв це питання було чи не найпершому місці. Там кожен знав якого він роду, з якого коліна, досконало розбирався у своєму генеалогічному дереві. Без цього він не міг вважатися євреєм. Не дивно, що, читаючи Біблію, ми часто натрапляємо на довжелезні родоводи, які, чого гріха таїти, просто пропускаємо. Але в єврейському середовищі подібне нехтування могло коштувати дорого. У другому розділі книги Ездри згадуються деякі священицькі сім’ї, які «шукали свого запису родоводу, та не знайшли, і були вони вилучені зо священства».

Тому не дивно, що Євангелія, розпочинаючи оповідь про Ісуса Христа, розпочинає її саме з родоводу. Для єврейського читача приналежність Ісуса до роду царя Давида, до одного з найшановніших колін Ізраїля було одним з найвагоміших доказів того, що Він — очікуваний Месія. Автор зі скрупульозною точністю перераховує усіх праотців Ісуса як доказ істинності всього того, про що він буде оповідати далі. Дійсно, який величний та славний родовід, йому позаздрив би не один юдей. Мати такі відомі та шановані постаті в роду — це одна із запорук поваги в суспільстві.

2 січня 2017 р.

Молитва-2017



Несу Тобі, Господи, душу обпечену,
Повісплену кулями, братом скалічену,
Сплюндровану танками, юдами зречену,
Сльозами обмиту, майданами мічену,
Та не приречену.

26 листопада 2016 р.

Голодомор-33



«Попіл Клааса стукає в моє серце»
Шарль Де Костер

«Ми пам’ятаємо!»,
«Я пам’ятаю!» —
Напружений ритм білих строф…
Холодною ковдрою сніг огортає
Поля українських голгоф…

22 листопада 2016 р.

Палаюче вугілля

Палаюче вугілля
(Оповідання)

Це оповідання написане на основі реального факту, який стався в часи Другої світової війни в одному із сіл Волині. Прізвище пані Лядуховської реальне.



Старий Максим помирав.

Власне, хвороба була неважкою, але змусила його лягти у ліжко, чого раніше ніколи з ним не було. Можна було б надміру не перейматися цим — за кілька днів лікування все минулося б, але зараз це не той випадок. Максим був матеріалістом. Матеріалістом у тому розумінні, що сприймав дійсність такою, якою вона є, не задумуючись i не аналізуючи. Тому всі балачки щодо якоїсь душі вважав порожніми i не вартими уваги. Навіть саму смерть бачив як логічний i закономірний фінал («зариють, як собаку»), а отже, й не боявся її.

21 листопада 2016 р.

Солдатські сни



Що тобі сниться вночі, солдате,
На стоклятій отій війні,
Коли завтра тобі йти вмирати,
Де «Гради» ревуть навісні?

П’ятидесятниця як виклик



П’ятидесятниця не тільки є відповіддю на виклики сьогодення. Вона сама — це завжди виклик. Так було ще до того дня, коли в Єрусалимі на свято П’ятидесятниці — цей термін набув нового, особливого значення. Так було і в той день, коли люди з широко розкритими очима дивилися на апостолів та, слухаючи їхні полум’яні слова, не могли зрозуміти, що відбувається. Так було потім, протягом двох тисячоліть, коли сила з неба розбивала усталені, звичні форми християнства та змінювала хід історії. Так є і сьогодні, коли сучасне суспільство взяло чіткий та самовпевнений курс на секуляризацію і, на думку більшості, не має особливої потреби в Бозі.

31 серпня 2016 р.

Мамине ведмежа

З Наталею я познайомився в рівненському християнському притулку, організованому фондом "Відвага" для безхатченків. ЇЇ незвичайна і трагічна доля сироти вразила мене. На той час вона знайшла нову сім'ю серед працівників фонду і з оптимізмом дивилася в майбутнє. Але найбільше враження на мене справило старе плюшеве ведмежа, яке Наталя тримала в обіймах в розмові зі мною. Воно - єдинна річ, яка залишилася від її мами. Мами, яка одного дня свідомо залишила її, кількарічну, на рівненському вокзалі....




 Мамине ведмежа

Мама привела мене, трьохрічну, на вокзал - і залишила. 
З тих пір я ніколи не бачила її, 
від неї залишився лише плюшевий ведмедик, 
якого я тоді тримала в руках і якого бережу досі...
З розповіді 25-річної Наталі

І яке ж ти кумедне, яке ж ти невинне,
ведмежа.
З маминого світу ти у мене єдине...
Межа...

Ти спало зі мною, сумувало, плакало —
сім'я.
Твоїми очима дивилась налякано
я.

14 травня 2015 р.

Слово



«Споконвіку було Слово… усе через Нього повстало»
Євангеліє від Івана 1 розділ

В основу Всесвіту поклав був Слово Бог.
В колисці Слова зорі виростали.
З уламків хаосу в тумані праепох
Складалися гармонії фрактали.

21 квітня 2015 р.

На добраніч



Добрий ранок, моя одинокосте!
Ліна Костенко

Добрий вечір, моя одинокосте!
Наодинці лишаємось знов.
Ти, любове моя і жорстокосте, —
Це ж до ранку он скільки розмов.

31 березня 2015 р.

"Дивлюся в небо. Там, у вишині"



*  *  *

Дивлюся в небо. Там, у вишині,
Мій найрідніший Всесвіту шматочок.
В чужій, буденно сірій метушні
Воно снаги цілющої ковточок.

30 січня 2015 р.

Великий мандрівник




«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Єв.11:8-10).

Для віруючих людей Авраам є не лише земним батьком єврейського народу і духовним — усіх віруючих загалом. Його ще можна було б назвати прабатьком усіх земних мандрівників, кінцева ціль яких — потойбічне життя. Той, кому Всевишнім були обіцяні величезні земні багатства: територія, користування щедрими природними ресурсами, величезне та могутнє потомство — не отримав усього цього, все життя промандрувавши навколо обітованої землі та ставши своєрідним символом пілігрима без батьківщини. Ми розуміємо, що Бог, звичайно ж, не обманув Свого улюбленця, обіцяне отримали нащадки Авраама (правда, через свою неслухняність і порушення договору часто втрачали ці дарунки). Але для нього особисто мандрівне життя виявилося своєрідним екзаменом на вірність Богові. Він з честю його витримав, ставши гарним прикладом не лише для своїх кровних нащадків, але й для усіх віруючих.

22 січня 2015 р.

Небо і земля: точки дотику




«На початку Бог створив Небо та землю». (1 М. 1:1).
«І бачив я небо нове й нову землю…» (Об. 21:1).

Небо і земля у людській свідомості майже завжди стоять на різних кінцях Всесвіту. Вони ніколи не зустрічаються, хіба що на лінії горизонту. Вони протилежні один одному за своєю суттю та природою. Вони надзвичайно далекі один від одного. Ну… як небо від землі.

Однак, вони мають багато точок дотику. Більше того, вони перехрещуються, доповнюють одне одного, вони (уявіть собі!) — не можуть існувати одне без одного.


27 березня 2014 р.

Видеть человека (рус)



Толчком к написанию этой статьи стало бурное обсуждение в протестантской интернет-среде в начале этого года одной информационной заметки. В ней говорилось о том, что в одной из евангельских церквей Москвы во время рождественских праздников был показан детский спектакль. Эта новость «удостоилась» очень острой критики и целого ряда возмущений, потому что спектакль был не на библейскую или евангелизационную тему, а рассказывал о мальчике, «которому в Рождественскую ночь, во сне, было показано, каким он был, как он выглядит сейчас и какое будущее его ждет. Проснувшись, мальчик решил полностью измениться и стать добрым, отзывчивым и любящим сыном и братом...»

24 березня 2014 р.

Бачити людину



Поштовхом до написання цієї статті стало бурхливе обговорення у протестантському інтернет-середовищі на початку цього року однієї інформаційної замітки. У ній йшлося про те, що в одній з євангельських церков Москви на різдвяні свята було показано дитячий спектакль. Дуже гострої і навіть обурливої критики ця новина «удостоїлася» тому, що спектакль був не на біблійну чи євангелізаційну тему, а розповідав про хлопчика, «которому, в Рождественскую ночь, во сне, было показано то, каким он был, как он выглядит со стороны сейчас и какое будущее его ждет. Проснувшись, мальчик решил полностью измениться и стать добрым, отзывчивым и любящим сыном и братом...»

Я не збираюся обговорювати питання щодо того, чи доречні в церкві спектаклі. Це інша тема. Мене «зачепив» один коментар. «Зритель воспринял суть спектакля следующим образом: мальчик был плохим, увидел со стороны свое настоящее и будущее, решил стать хорошим. Но дело в том, что суть спектакля не должна быть такой! Ни у автора репортажа, ни у детей, ни у их родителей не должна была остаться в голове такая идея. Потому что это анти-Евангелие. Суть Евангелия не в том, чтобы человек, увидев свое настоящее и будущее, «решил полностью измениться и стать добрым…» Іншими словами, автор хоче сказати, що все, у чому немає розповіді про Христа як Спасителя і заклику до покаяння — це єресь, і християнин не повинен цього пропагувати.

22 березня 2014 р.

Всесвітній день поезії

Вчора був мій професійний день. Особливо дякую Богові за величезний подарунок - відчуття високого та прекрасного.


* * *

Як боляче поезію нести!
З реальністю ще важче поєднати.
О Господи, навіщо в душу Ти
Талант здарив безримне римувати?

Бо легше йти і жити просто так,
Без почуття прекрасного й святого.
Дивись: он йде — в поезії бідак,
Йому метафори та рими ні до чого.

Не бачить він, як ранок позіха,
Не перейметься росами на травах.
До музики вітрів душа його глуха,
І не хвилюють вранішні заграви.

Направду, легше жити без поем,
На прагматизмі долю збудувавши.
Життя ж поета — серця вічний щем,
До болю він приречений назавше.

До болю за людей, за їхні сни,
За батьківщину, за билину в полі.
Йому болить, як з клена восени
Зриває вітер листя, наче долю.

Йому не байдуже, як бусурман
Плюндрує землю, скроплену потами
Його батьків, коли чорніє лан,
І солов’ї не плачуть над гаями.

Як боляче поезію нести!
Та все ж, Господь, зависнувши на злеті,
Я дякую, що Ти
                     створив мене
                                                 таким,
Бо ж Ти і Сам найперший із поетів.

Це ж Ти писав поезію планет,
Із хаосу творив вселенську пісню.
Чи ж може хто цей сонячний сонет
Переспівати і за цілу вічність?

Мій поетичний сайт

1 січня 2014 р.

Приборкувач часу




Навколо нього час лежав навалом.
Ліна Костенко

Навколо нього час лежав навалом.
Він так майстерно час ремонтував!
А люди що, вони лише ламали,
а він творив з годинами дива.

Він розбирав хвилини та секунди,
він розкладав їх просто на столі.
І коліщатка, вісі та корунди
для вічності здавались замалі.

А він із них складав хронометр долі,
уміло час намотував на вісь.
Рівняв години, чистив їх поволі,
перевіряв на точність і на міць.

Коли ж дзиґарки вечір били дзвінко,
і день у втомі гучно позіхав,
він у шухляду час, як у хатинку,
отак навалом просто загрібав.

На ранок знов буденним, звичним рухом
він брав той час, як заклинатель змій.
Секунди бігли гарним рівним цугом.
Спроквола вічність зиркала з-під вій.

Годинникарю, як ти вправно вмієш
години ті приборкати ураз!
Мені б отак! Мені б так, розумієш,
узяти в руки неслухняний час.

Почистити, підправити, зібрати,
до вуха притулити — як там йде...
Годинникарю, як то добре мати
Над часом владу...
Тільки ж...
                  де вона,
                                    ну де?..