Загальна кількість переглядів сторінки

3 грудня 2019 р.

Ціна правди і попкорн



Сьогодні з колегами сходив на «Ціну правди». Не пам’ятаю, який фільм востаннє справив на мене таке сильне враження. Напевне, це був «Чорнобиль». Та й головні ідеї двох картин співпадають: це розповідь про ціну правди, яку доводиться платити тим, кому совість не дозволяє торгувати нею. Я навіть не побоюся сказати: це приквел «Чорнобиля». Сюжет, можливо, не надто гострий та закручений, але головна думка прослідковується чітко та логічно. Додайте бездоганну гру акторів, навіть другорядних, шикарні зйомки — і ви отримаєте хвилюючу розповідь про найбільш трагічну сторінку української історії.

Сам Голодомор у фільми трішки на задньому плані. Хоча епізоди, де він зображений, дійсно моторошні та емоційні. Велика політика, сфері впливу та бізнесові інтереси часто бувають важливішими від мільйонів невинних жертв, а збереження ситого чи навіть розкішного життя окремих людей важливішими правди про реальні злочини проти людяності. Саме це і хотіли сказати творці картини.

Я не беруся писати рецензію на сам фільм, залишаю це професійним критикам, я лише ділюся емоціями. А вони запрацювали ще до перегляду, в процесі купівлі квитків. Колега замовляв їх онлайн. Сервіс з продажу окрім дати, часу та місць в залі запропонував, чи не бажаємо ми одразу купити на перегляд… попкорн. Розумію, що це нормально для бізнесу, сучасні перегляди неможливо уявити без попкорну, хоча я ніколи його не любив і тим більше в кіно. Але… якось мені стало не по собі від такого поєднання: смачний хрусків та аромат смаженої кукурудзи і голодомор…

Що ж, ми живемо в різних епохах, навіть на різних полюсах. Те, що для когось на все життя є незагойною раною, сердечним та фізичним болем, постійними нічними кошмарами, для інших — всього лише далеким історичним фактом. Мені особисто ще з дитинства було не кінця зрозуміле особливо-трепетне, якесь навіть релігійно-святе ставлення до хліба. Ні, я розумів його цінність, розумів, чому він став символом ситості та достатку, розумів, що до нього варто ставитися як до святині. Але… на практиці я ніколи не переживав голоду, тому цінність хліба для мене була лише розумовою, віртуальною. Для нинішнього покоління це ще важче зрозуміти, бо хліб нині не має такого значення, як раніше. Навпаки, на фоні неймовірного асортименту продуктів та розрекламованого здорового способу харчування хліб вважається некорисним, а то й шкідливим. Тому емоційний струс через нагадування трагічних моментів історії конче потрібний. Якщо ми навіть і не зрозуміємо усієї глибини трагізму того ж голодомору, то, принаймні, хоча б подякуємо Богові, за ситий час, у якому живемо. В усякому разі фільм це зробив зі мною…

Мистецтво здатне будити в людині потрібні почуття, які у буденності притуплюються і мало проявляються, змушує зупинитися і подумати над тією чи іншою проблемою, викликати бажання щось змінити. Одним з багатьох прийомів мистецтва є зображення у творі контрасту. Але буває, що контрастом стає сюжет твору і реальність поза твором, навколо нас. Після закінчення фільму ми встали з м’яких крісел сучасної зали, вийшли у просторе фойє, забрали у привітної працівниці верхній одяг і… трішки розгубилися. Бо ніяк не могли вибрати, у яке з двох десятків кафе сучасного торгово-розважального комплексу піти пообідати. А коли вже вибрали заклад, довго перегортали сторінки меню, вибираючи страву з довжелезного списку… Голодомор залишився десь там далеко, у темряві кінозалу, за кінцевими титрами фільму-нагадування.

Ні, я не кажу, що ми повинні відмовитися від затишних кафе, екзотичних страв чи продуктів. Слава Богу, що є з чого вибрати. Просто іноді варто на хвильку зупинитися і подумати про тих, хто пожертвував собою заради нашого ситого життя. І запам’ятати, що від нашого ставлення до правди сьогодні залежить майбутнє наших дітей. Так, іноді за це потрібно платити високу ціну. Але юдині срібняки ще дорожчі… І підтвердженням цьому — Голодомор-33. Україна заплатила неймовірно високу ціну ще й тому, що багато хто із сучасників просто промовчали, просто зрадили правді…

P.S. Кілька років тому я написав вірш, присвячений Голодомору. Він досить точно передає мої емоції від перегляду фільму «Ціна правди».

Голодомор-33


«Попіл Клааса стукає в моє серце»
Шарль де Костер

«Ми пам’ятаємо!»
«Я пам’ятаю!»
Напружений ритм білих строф…
Холодною ковдрою сніг огортає
Поля українських голгоф…

          «Я пам’ятаю…»
          Пробач, Україно,
          Не можу сказати тих слів…
          Бо ж пам’ятаю поля білопінні
          І ситу турботу батьків.

          Я пам’ятаю шкварчання яєчні,
          Жбан молока, пироги.
          Як в апельсинову ніч новорічну
          Зиркали в шибку сніги.

          Я ж із родиною в хаті багатій
          Вечір багатий чекав
          І подарунки від мами і тата…
          Я пам’ятаю…
          Завжди пам’ятав…

          Тільки от попелом б’ється об груди:
          «Мамо, дай хліба…» — «Нема…»
          Вперлася в небо крива амплітуди
          Болю людського…
          Зима…

«Ми пам’ятаємо!»
«Я пам’ятаю!»
Свічки́…
І — буденність розмов…
Пробач, мій народе,
Пробач, рідний краю,
Що легковажно сьогодні ступаю
На попіл вкраїнських голгоф.


Немає коментарів:

Дописати коментар