Благальне

«І сказав Авраам: Може хоч десять там знайдеться? 

А Господь відказав: Не знищу й ради десятьох!» 

(1М 18:32)

Господи, а може все-таки в цьому зачумленому краї
ще залишилася праведників жменька?
Ми нагрішили.
Ми чубилися, ділились на зграї,
ми самі собі були воріженьки...

Господи! А якщо їх лише з п'ять десятків?
Ти ж не вигубиш їх разом із тими грішними?
Так, ми думали лише за себе, князівства і статки...
Ти ж Содом був готовий простити без згадки...
Чи ж то гірші ми?

Господи, а може, їх стільки й немає?
Може, поснули, змучені боротьбою за правду...
Може, в європах, на заробітках, чужаниця тримає,
На моавітських полях працюють на іншого ґазду?

Почекай, Господи, не карай блудного краю...
Я піду отих праведників пошукаю.
По вкраїнських степах погукаю,
на вулицях розпитаю,
Не карай…
Благаю...

От тільки… Чи упізнаю?

Може їх ще й менше. Ну... скажімо... десять...
Захворіли всі інші на брехню та лукавство,
Себе, своє черево й пристрасті пестять,
І будують своє вавилонське царство...

Не карай, Господи...
Ми торгували Тобою,
Сиротою,
Вдовою...
Журбою…
Собою...

Я візьму ліхтаря в Діогена, пройдуся провулками, площами,
Майданами, сірими зонами, чорнобильськими хащами,
я вдивлятимуся в скам'янілі обличчя перехожих
і шукатиму праведників... Або... хоча б схожих...

Ми так довго були рабами. Ми п’яніємо від свободи.
Не раз продавали свій край, свою честь, свою мову,
ми боролися, перемагали, піднімали святі клейноди,
йшли вперед, й... спотикались об себе знову...

Не карай, Милостивий...
Нагадай нам пасхальну містерію.
Ти ж простив був колись Ніневію...