Про бокс, балет, реп... і не тільки

Я зовсім не цікавлюся боксом. Не кидайте в мене каменем. Таких як я, виявляється, багато. Я не дивився жодного поєдинку, ні в трансляції, ні в записі. Але я добре знаю, хто такий Усік. І те, що він учора переміг Джошуа (хто такий Джошуа я знаю з того, що він якось пов’язаний з Усіком).

Я байдужий щодо футболу. Але добре знаю Кріштіану Роналду…

Я не цікавлюся балетом. Але знаю хто така Анастасія Волочкова...

Я не цікавлюся репом, але знаю про Morgenshtern…

Я не цікавлюся приватним життям голлівудських зірок, але добре знаю про трагічно-комічно-детективні перипетії подружнього життя Анджеліни Джолі та Бреда Пітта…

Цей список можна продовжувати і продовжувати…

Звідки я усе це знаю, не цікавлячись? А дуже просто: ці імена не можна не знати. Бо про них щодня чути, як кажуть, «з кожної праски». Новинні стрічки, повідомлення та коментарі у соцмережах, бульварні медіа та телешоу тільки про це й говорять. Ці новини та імена лізуть з кожного рекламного інтернет-банера.

Тому, хочеш, не хочеш, а знаєш про них.

Про нашого-ненашого Усіка, який не може визначитися чий Крим. Який після того, як комусь наб’є морду дякує Богові. Про Роналду, який уклав контракт на 125 мільйонів доларів зарплатні за рік. Про Волочкову, яка гола-напівгола засмагає десь на екзотичних островах. Про Маргінштерна, який… (вже й не пригадую у чому його скандальність). Про сварки, суди-пересуди, про дітей та розлучення Джолі та Піта…

Одним словом, якщо ти навіть і не цікавишся усіма тими сферами, брудними новинами та іменами, вони все одно влізуть тобі в очі, вуха та пам'ять. І чим скандальніша особа чи подія, тим більше інформації, реклами та популярності…

Це добре чи погано? Ну, навіть не знаю… Обізнаність повинна бути. Я, наприклад, цікавлюся загальною інформацією навіть у сферах, які мені не особливо цікаві. Але мені не потрібні деталі. Тим більш скандальні, а то й відверто вульгарні. 

Мене більше непокоїть те, що новини, які мають набагато більший вплив на наше життя і життя суспільства губляться і відходять на задній план перед скандальними подіями. Серйозні новини, імена вчених, лікарів, письменників  масам просто нецікаві. Непокоїть те, що особи, які зробили і роблять величезний вклад в усі сфери життя блякнуть на фоні голих фотосесій якоїсь чергової блогерки. Коли героєм країни стає людина, яка вміє добре бити морду супротивнику, а не та, що в окопах захищає наше мирне, спокійне життя… Людина, яка не може визначитися на якій вона стороні політичних та соціальних барикад, прикриваючись прапором України, за один вечір стає кумиром та національним героєм. В той час як справжні, безіменні герої, ризикуючи життям на фронті, захищають право обивателів дивитися пряму трансляцію з Лондона. Герої, які спасають чиєсь життя у лікарнях, патрулюють вулиці, або просто вирощують хліб... Не розумію, коли футболістам платять мільйони, показують по телебачення, запрошують на ток-шоу, а лікарі сидять на мінімалках…

І насамкінець, зовсім вибивають з колії захоплені коментарі християн, які в захваті від слів нібито-християнина що цією перемогою він хоче прославити Господа Ісуса Христа… «Украинский воин. Великий боец. Вышел на ринг с молитвой. Молитвой и завершил бой. На глазах десятков миллионов. Теперь он — король…» 

Шановні, ви серйозно? Читаючи Боже Слово я якось по-іншому розумів фразу «прославити Господа». Не знаю як хотів мордобоєм прославити Бога Усік, але себе він прославив точно. По іншому розумію, особливо на восьмому році війни, хто такий український воїн та великий боєць. 

Побивши англійського Джошуа, боксер прославив єврейського Джошуа… Це ж так по-християнськи!