На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

Досить часто у вирішенні конфліктних ситуацій або у випадку якогось гріха говорять про прощення. Особливо це помітно у середовищі віруючих людей, які опираються на слова Біблії, що закликають прощати навіть ворогам. «Якщо ти віруючий, ти повинен простити мені (йому, їй)», — часто кажуть у подібних випадках. Такі фрази можна чути і на церковних членських зібраннях, де піднімаються питання стосовно небіблійних вчинків і лунають заклики «забути все і простити». Але нерідко в ці слова вкладається власний, а не біблійний погляд на прощення. Нерідко буває неправильним, а то і відверто спотвореним розуміння цієї духовної істини. Тому ми поговоримо про те, що НЕ Є ПРОЩЕННЯМ.

Колись давно десь натрапив на таку фразу: «Кому прийшло в голову назвати журнал, який описує хвороби та способи їх лікування, «Здоров’ям»?» Звісно, тут явне перебільшення, бо журнал не лише описував хвороби, він також пропагував здоровий спосіб життя, але частинка правди в цих словах є. Про здоров’я ми згадуємо здебільшого, коли вже хворі… Цей жарт прийшов мені на пам'ять, коли я готував матеріал на тему «Християнин і здоров’я». Так чомусь сталося, що в наших церквах про фізичне здоров’я говорять мало. Ну, не біблійна, кажуть, тема: на зібрання ми приходимо, щоб послухати про духовне, небесне. Але разом із тим жодне зібрання не обходиться без згадок «земного»: переважна більшість наших молитов — це прохання до Господа зцілити від тої чи іншої недуги, яка вже окупувала тіло. Проповідники багато повчають, як поводитися під час недуги, як довіряти Богові, як молитися за зцілення, яка роль таких неприємностей у духовному житті віруючого. Одним словом — наші фізичні болячки нахабно втру