Казочка про лисичку та вовчика

Великий Пушкін якось сказав: «Сказка — ложь, да в ней намек...». Він, звичайно ж, не помилився. Казка може багато чому навчити не лише мрійників-дітей, але й практичних дорослих.

Пригадуєте українську казку про лисичку, що якимось дивним чином (ну, в казках це буває часто) роздобула собі сани з конячкою? От їде вона собі зимовим лісом, аж раптом — вовчисько з-за кущів.

— Лисичко, кумонько, підвези мене, старого — благає той.

— Ет, ні, сани розламаються, он який ти здоровий, — відказує гордовито візниця.

— Ну, я тоді лише одну ніжку покладу, — просить сірий.

Подумала лисичка: та скільки тієї ноги, нехай вже. Їдуть собі лісом. Вовк знову несміливо:

— Лисичко-сестричко, та покладу я мо’ ще й другу ногу, не така вона й важка...

Подумала лисиця: а й справді, через якусь ногу морочити собі голову, нехай кладе.

Через декілька поворотів вовкові подумалося, а чому б ще й третю ногу на сани не покласти. І тут господарка саней не дуже опиралася. А через деякий час, дивись, вовчисько вже й весь опинився на санях: де три ноги, там і четверта не в тягар. От тільки через декілька кроків наші герої опинилися серед купи розламаних саней...

Чи не впізнаєте ви когось у тих казкових персонажах? Чи не було так, що гріх (о-отакий маленький) клав лише одну ногу у ваші сани? Ви не дуже й опиралися: нічого не станеться через таку дрібницю. І їхали далі. А далі була друга, третя «нога». Що було наприкінці, здогадатися не важко. А починалося все лише з одної маленької уступки дияволові, лише з маленького епізоду духовної слабкості. Як правило, еволюція гріха від «маленького» до «великого» проходить непомітно. Тому саме цим він і страшний. Бо на «серйозний» гріх віруючу людину штовхнути важко. А ось так...

Як відомо, у кожної казки є мораль. Яка ж мораль тут? Дуже проста: Лисички, не дозволяйте Вовкам класти ноги на ваші сани!