Післямова до Міжнародного конгресу ХВЄ

Я за характером повільний, рідко що роблю без попереднього обдумування (хоча іноді можу щось «ляпнути» і не подумавши). Це я до того, що лише тепер, після кількатижневого мовчання вирішив повернутися до події, яка, власне, вже пішла в архів історії. Маю на увазі Міжнародний конгрес ХВЄ у Львові. Давно збирався з думками щодо цього форуму, мав свій погляд, але не спішив, щоб емоції вляглися і відгук був якомога об’єктивніший.

Так сталося, що я на цьому конгресі працював як журналіст, тобто мав можливість неупереджено, збоку, не як учасник, а незалежний спостерігач,  слідкувати за ходом подій. Зазначу, це мої особисті враження та думки. Отже, головні моменти, які впали в око.

Перш за все хочу сказати про важливий позитивний момент цього форуму. Це перший подібний захід такого рівня, який зібрав дуже різних людей, з різними поглядами, які практикують різні форми служіння, живуть в різному суспільному, духовному та матеріальному оточені. Однак, незважаючи на різність, конгрес об’єднав цих людей і не стільки на основі догматики, скільки на основі простих братерських стосунків. Дух єдності та братства реально відчувався протягом усіх днів. Служителі мали можливість побачитися один з одним, познайомитися, поспілкуватися і разом прославити Бога. Тому Вечеря Господня, якою закінчувався конгрес була цілком природною та доречною.

Можна було б ще багато говорити про плюси стандартними та «правильними» фразами, але хочу акцентувати увагу і на суттєві недоліки, які мали місце під час проведення конгресу.

Не буду згадувати дрібні організаційні промахи – це не так суттєво. Серйозні претензії до центральної частини форуму: теми виступів. Не знаю, чи можна назвати це недоліком, чи ні, але практично усі промовці - керівники національних пятидесятницьких об’єднань. Якось воно надто по-радянському, по-партійному. Я не проти, щоб старші служителі брали активну участь у ході конгресу, але невже немає більше нікого, хто міг би, може й краще, виголосити промову на актуальну тему?

До речі про теми. Це, на мою думку, найбільш непродумане питання конгресу. «Що це значить — Пятидесятниця, «Суть і важливість хрещення Духом Святим, «Як отримати хрещення Духом Святим», «Як чути голос Духа Святого»,  «Дух Святий та місіонерство», «Пересторога від образи Духа Святого, «Дари Святого духа», «Покликання та служіння в Дусі Святому», «Робота і плід Духа Святого», «Оновлення духовної спраги» - такими були теми виступів. Даруйте, але мені здається, це не ті теми, які повинні звучати на зібранні такого рівня. Переважна більшість учасників форуму – служителі церков, єпископи. Хто, хто а вони повинні не лише напам’ять знати усі ці теми, але й доступно та зрозуміло пояснювати їх у своїх церквах. Більше того, це навіть не теми для членів пятидесятницької церкви – вони теж повинні знати ці ази віри. Це швидше теми для курсів з підготовки до хрещення. Складається таке враження, що п’ятидесятники самі собі доказували, що їхнє віровчення правильне. Або те, що для п’ятидесятників не існує більше тем.

А актуальних тем, які варті уваги, які вкрай потрібно піднімати на найвищому рівні, вистачає. Сучасний світ, суспільство, у якому живе Церква, ставить такі питання, про які апостоли навіть не підозрювали. Церква не повинна варитися у власному соку, зосередившись на «улюблених» темах і не помічаючи викликів часу.

У програмі конгресу був час для запитань та відповідей. Знову ж таки, я здивований запитаннями, які задають служителі: вони самі повинні знати відповіді на них. Деякі з них надто прості, а той навіть наївні. Старшим служителям довелося відповідати на питання, які є основами віри і повинні бути зрозумілими простим віруючим.

Ще один момент, який кидається у вічі сторонньому слухачеві. У словах багатьох промовців була неприхована гордовитість, навіть зверхність, від того, що вони п’ятидесятники. Іноді прямим текстом звучала думка, що пятидесятницьке вчення – єдино правильне. А фраза про те, 99 відсотків усіх, хто кається у світі, каються саме в пятидесятницьких церквах, викликає лише скептичну посмішку…

А про вік учасників конгресу дуже влучно розповів один з його учасників. Просто цитую його слова і підписуюся під ними. (До речі, мені це завжди кидається у вічі, коли буваю на чергових з’їздах та конференціях братства, або чую зневажливі відгуки про молодь та молодіжні форуми).

Перебуваючи у Львові, на конгресі Церкви ХВЄ, мав нагоду на годинку завітати на інший з’їзд: зібрання католиків, які визнають дари Духа Святого. Був приємно вражений свідченнями, які пролунали на тому з’їзді, а також тим, що весь критий стадіон був заповнений молоддю. Я без проблем сів у перших рядах (на нашому ж конгресі сидів на балконі, попереду всі місця були попередньо заброньовані). Позаду мене сидів 20-річний хлопець Назар з дівчиною. Я запитав його, що саме привело його сюди? Він сказав, що відвідує католицький храм, і молодіжний керівник при храмі запропонував йому прийти на цей з’їзд. Юнака цікавить молитва прослави. Коли ж я йому сказав, що є церкви, які постійно практикують молитви прослави Господа, при цьому вказавши на нашу церкву, то Назар із здивуванням відповів, що ніколи не чув про такі церкви. Мені дивно, що молода людина, яка (на мою думку) серйозно цікавиться вірою в Бога, у такому великому місті, як Львів, ніколи не чула про євангельські церкви. Це говорить: або ж про слабку євангелізацію, або ж слабку інформацію по місту про такі церкви, або ж про те, що цей хлопець перебував по суті лише у своєму колі інтересів (що малоймовірно). По-друге, я зробив ще інший висновок, який не говорить на користь нашого з’їзду. На конгресі п’ятидесятників переважно були лише старші служителі досить поважного віку (певно що середній вік складав не менше 60 років). Я розумію, що у нас проходять окремо і молодіжні з’їзди, але чи не варто було б запросити на такий важливий конгрес хоча б потенційних молодіжних лідерів? Молодь – потенціал церкви, її сучасне й майбутнє. Саме для них (а не братів досить похилого віку) була б найважливішою тема вогню Духа Святого, яка піднімалася на конгресі. Я робив бліцопитування і мав деякі труднощі, щоб знайти для інтерв’ю молодого брата (кінець цитати).

Що ж, як кажуть, конгрес закінчився, конгрес продовжується. Життя покаже, наскільки ми здатні використовувати життєві обставини щоб більш ефективно проповідувати про Христа.