Зрозуміти Бога

Я хотів Тебе зрозуміти, Боже!

Я був — як оте кошеня сліпе.

Який в Тебе настрій? На кого схожий?

Досліджував Бога, а — 

                                        знаходив... себе.

Я мріяв про зустріч з Тобою, Вічний.

Цей пошук погнав мене у світи.

Хотів подивитись Святому в вічі.

А зустрів... лиш себе на краю самоти.

До Тебе йшов, спотикався об мрію,

чекав: за цим поворотом — небо.

Чекав: Твій образ ось-ось заясніє...

А прийшов... А прийшов, як завжди... до себе.

Чому ж, ну скажи, Всемогутній Боже, 

всі шляхи повертають до мене?

Чи Тебе насправді немає, може,

чи невпізнанний Ти, безіменний?

Хтось торкнеться плеча. 

                                        По-дружньому так.

Обернуся — а там — Твої очі.

В тих очах я побачу — себе. 

                                                  О, як

в них багато мене! 

                              Як співочо

Ти звернувся, назвавши по імені:

«Найцінніше, що маю під небом,

що є скарбом для Мене незміренним — 

то є — ти. Я приходив до тебе.

Шукав тебе по степах безнадії,

на дорогах, що сам обирав ти.

Я чекав, про зустріч з тобою мріяв

і хотів розказати — 

                              правду.

Є одне перехрестя для зустрічі,

тільки там ми обоє — на рівних:

Я з хрестом йшов, в гріхах твоїх грузнучи,

ти ж у небо дивився наївно.

Ти Мене на троні надзоряному

шукав під склепіннями вічності,

Я ж на полі, хрестом поораному,

сіяв зерна святої гідності.

У душу твою карбував, далебі,

завіршовані вічності строфи....

Шукай же, дитино, Мене — у собі,

віднайшовши себе — у Голгофі».