Загальна кількість переглядів сторінки

Показ дописів із міткою Бог. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Бог. Показати всі дописи

14 травня 2015 р.

Слово



«Споконвіку було Слово… усе через Нього повстало»
Євангеліє від Івана 1 розділ

В основу Всесвіту поклав був Слово Бог.
В колисці Слова зорі виростали.
З уламків хаосу в тумані праепох
Складалися гармонії фрактали.

13 листопада 2014 р.

Мягкая посадка

«Мягкая посадка на комету успешно завершена» — это главное событие сегодняшнего дня.

10 лет, 5 месяцев и 14 дней назад начался самый амбициозный проект Европейского космического агентства. Зонд «Розетта» совершил полёт к комете Чурюмова-Герасименко, находящейся в 500 миллионах километров от Земли. 12 ноября 2014 года он стал первым в истории человечества аппаратом, вышедшим на орбиту кометы и сумевшим совершить мягкую посадку на её поверхность. Хоть и с третьей попытки.

По мнению некоторых учёных, эта высадка — «третье эпохальное событие» в освоении космоса после полета Юрия Гагарина и высадки астронавтов США на поверхности Луны.
Журнал ЖЖ



Да, событие поистине эпохальное. Да, мы действительно стали ближе к тайнам Вселенной, стали ближе к огромному Космосу. Но это не помогло нам стать ближе друг ко другу. Россияне и украинцы, арабы и евреи, белые и черные ненавидят и убивают друг друга, все больше и больше отдаляясь друг от друга. Мы стали жить лучше, цивилизованней в области техники и компьютеризации. Но не стали цивилизованней морально и духовно. Мы вбуриваемся в тело кометы и одновременно ненавидим себе подобных. Если мы сумели познать тайны Космоса, но со времени Древней Греции так и не сумели познать себя, грош цена таким знаниям. Если, проникнув в тайну расцепления атома, используем этот атом для убийства, стали ли мы мудрее?

Мягкая посадка на комету успешно завершена. Космическая миссия закончилась триумфом. Земная миссия с позором провалилась. Остатки высокий идей и гуманитарных иллюзий разбивают боевики хамаза и донецко-луганского «ополчения». «Цивилизованная» Европа с ужасом смотрит на «дикую» Россию. «Духовная» Россия с презрением смотрит на «содомитсткий» Запад. В Африке князьки не могут поделить джунгли, а капиталисты не могут с ними сторговаться за местные шахты. В шикарных театрах и выставочных залах гурманы от культуры наслаждаются полетом человеческой мысли, а в соседнем квартале на провонявшей кухне наркоманы с нетерпением ожидают своего очередного «полета».

И на все это с высоты неба смотрит Бог. Когда-то Он настолько близко подошел к человеку, что утратил Свой звездный образ. Намного ближе, чем зонд «Розетта» к своей комете. Он вошел внутрь человека, желая вторично вдунуть в него Свое дыхание жизни. Увы, человечество не спешит ответить на объятия Всевышнего. Оно слишком гордо и велико, чтобы верить в вышний разум. Оно ведь манипулирует элементами атома, оно уже побывало на Луне, а теперь на комете. Vivat, homo sapiens!

Жаль, что приблизившись к далеким космическим телам, мы не приблизились к Богу. И в то время, как «космические корабли бороздят просторы Вселенной», Творец Вселенной ходит по земным дорогам с фонарем, вглядывается в лица человекообразных существ и подобно древнему Диогену шепчет: «Ищу человека»…

Космос все ближе. А мы друг от друга все дальше. И дальше от Бога.  Разумно ли, человек разумный?

28 листопада 2013 р.

Зрозуміти Бога




Я хотів Тебе зрозуміти, Боже!
Я був — як оте кошеня сліпе.
Який в Тебе настрій? На кого схожий?
Досліджував Бога, а — 
                                        знаходив... себе.

Я мріяв про зустріч з Тобою, Вічний.
Цей пошук погнав мене у світи.
Хотів подивитись Святому в вічі.
А зустрів... лиш себе на краю самоти.

До Тебе йшов, спотикався об мрію,
чекав: за цим поворотом — небо.
Чекав: Твій образ ось-ось заясніє...
А прийшов... А прийшов, як завжди... до себе.

Чому ж, ну скажи, Всемогутній Боже, 
всі шляхи повертають до мене?
Чи Тебе насправді немає, може,
чи невпізнанний Ти, безіменний?

Хтось торкнеться плеча. 
                                        По-дружньому так.
Обернуся — а там — Твої очі.
В тих очах я побачу — себе. 
                                                  О, як
в них багато мене! 
                              Як співочо
Ти звернувся, назвавши по імені:

«Найцінніше, що маю під небом,
що є скарбом для Мене незміренним — 
то є — ти. Я приходив до тебе.

Шукав тебе по степах безнадії,
на дорогах, що сам обирав ти.
Я чекав, про зустріч з тобою мріяв
і хотів розказати — 
                              правду.

Є одне перехрестя для зустрічі,
тільки там ми обоє — на рівних:
Я з хрестом йшов, в гріхах твоїх грузнучи,
ти ж у небо дивився наївно.

Ти Мене на троні надзоряному
шукав під склепіннями вічності,
Я ж на полі, хрестом поораному,
сіяв зерна святої гідності.

У душу твою карбував, далебі,
завіршовані вічності строфи....

Шукай же, дитино, Мене — у собі,
віднайшовши себе — у Голгофі».

16 жовтня 2013 р.

Мовчазний діалог



Ти говорив до мене…

Ти говорив барвами осені та весни.
Говорив вечорами вогненними.
Розмовляв через сни.
Ти звертався до мене громами,
Шепотом листя у затінку,
Звертався вустами мами,
Що будила сонячного ранку.
Ти говорив світанковим адажіо,
Коли жайворони будили росяне поле.
Ти гукав до мене в літню пору крещендо,
Як небо блискавицями падало долу.
Ти промовляв через Своє Слово,
Покладене в уста Єремії.
Я вслухався в слова калинові,
Які бадьорили в часи буревію…

Я ж не просто слухав.
Я відповідав Тобі.

Я відповів Тобі моїм першим на світі криком,
Говорив, кличучи: «Мамо!»
Звертався до Тебе, коли джміль був ще таким великим,
І коли літа повели із дитячого храму.
Я шепотів до Тебе, коли мені було боязко,
І волав — коли боляче.
Співав Тобі, коли вдячне серце було як з воску,
І вдячно плакав, коли його Ти торкався, гоячи.
Я говорив Тобі молитви покути,
Молитви-болі і молитви-нарікання.
Повторював, ніби Ти міг забути,
Звертався і вранці, і після смеркання.

Ми балакали з Тобою про все:
Про чорні дірки у космосі і про синці на руках,
Скільки лелека дарунків у дім принесе
І що чекає мене на життєвих шляхах…

Але іноді хочеться чогось більшого,
Чогось інтимнішого, аніж оті дружні розмови.
Сердечнішого, глибшого, іншого,
Що виходить за рамки простої мови.

Я хочу помовчати з Тобою, Господи!

Я хочу просто сісти на порозі хати,
Покласти свою руку в Твою,
Прихилитися плечем до плеча,
І на Всесвіт увесь — помовчати!

http://www.vavrynyuk.com.ua/poza_zbirkamy/pozazb_36.html


20 березня 2012 р.

Коли я не розумію Бога


Вчора нашу родину спіткало велике горе: загинув 31-річний чоловік моєї двоюрідної сестри. Загинув, безглуздо і страшно - пішов на зимову (в березні, при температурі 15 тепла!) рибалку, весняний лід не витримав, він опинився у крижаній воді. Товариш, який залишився на березі, чим міг допомагав йому, але все марно...



Увечері, приїхавши до вбитої горем дружини та батьків, ми чим могли потішали їх. І в ході розмови, мій батько з висоти літ та життєвого досвіду, через сльози давав поради:"Моліться, діти! Завжди моліться! Просіть в Бога захисту та допомоги скрізь: в дорогу, на роботу, на будь-яку справу. Ми, батьки, завжди молимося за всіх дітей та внуків, знаючи, що вони не завжди дотримуються цього правила..."

Що ж, заперечити тут нема чим. Батьки, дійсно,  праві. Без молитви не повинно бути жодного кроку. Але!!! Але часто є моменти, які не вкладаються у рамки, на перший погляд, простої істини: "Помолився - Бог допоміг". Дружина загиблого сказала: "Буквально за хвилин 10-15 до трагедії я з ним ще говорила по телефону. Він сказав, що кльову немає, збираються додому. Каже, поснідали на березі, помолилися, залишилося лише снасті забрати з льоду”. Не вдалося... Ще довго Віталій борсався, ламаючи кригу, проплив метрів 5-6, до берега залишилося якихось 4-5 метрів - і не доплив... Мені згадуються численні випадки, коли віруючі люди щиро молилися перед дорогою чи якоюсь іншою справою - і потрапляли у трагедію. Згадався випадок кількарічної давнини, коли група людей на машині їхала з молитовного зібрання - і всі загинули при зіткненні з поїздом...

Дії Бога які я не розумію. Відповіді Бога, які не вкладаються в звичну духовну схему. Випадки, які, здавалося б, суперечать Божим обітницям. Саме таким є наше життя. Але це не причина розчаровуватися в Бозі. Не причина зрікатися Бога. І коли мене мучать запитання, які свого часу мучили Івана Хрестителя: "Чи Ти Той...", мене зміцняє відповідь Ісуса: "Блаженний, хто спокуси про Мене не матиме". Ісуса, який свого часу з болем та мукою гукав у зачинене небо: "Боже Мій Боже, чого Ти Мене залишив?.."

19 лютого 2012 р.

Бог перед судом, або Лауреати «Стелли»


Є у Сполучених Штатах дивна премія: «Стелла». Її присуджують за найбільш дивакуваті судові процеси, які важко пояснити здоровим глуздом. Ще важче зрозуміти дії суддів, які виносять позитивні вироки за цими ідіотськими позовами.

У 2010 році перше місце у «Стеллі» завоював Мерв Гражинський з Оклахома-Сіті. Він купив новенький дім на колесах фірми «Віннебаго». Під час своєї першої мандрівки він встановив круїз-контроль (прилад, який автоматично тримає встановлену швидкість) на 115 км/год., залишив кермо і спокійно пішов в салон, щоб приготувати собі бутерброд. Зрозуміло, що він не встиг цього зробити, бо автобус з’їхав з дороги і полетів у кювет. Містер Гражинський не довго думаючи, подав в суд на «Віннебаго» з вимогою компенсувати йому моральні та матеріальні втрати за те, що в інструкції не було попередження, що так робити не можна. Він виграв мільйон сімсот п’ятдесят тисяч доларів плюс новенький автобус…




Що ж, диваків на світі вистачає. Часто вони через свою дурість, неуважність, злочинність, недбальство (перераховувати можна ще довго) потрапляють у смішні, та трагічні ситуації. І замість того, щоб зробити з цього якийсь висновок, побачити свою помилку чи дурість, вони шукають «винного». І знаходять! Знаєте кого? Так, так, Бога! Вони пред’являють Всевишньому серйозні звинувачення: «А де Він був?», «Чого не захистив, не попередив». Що ж, Богові не вперше вислуховувати такі претензії. Але, на відміну від американських суддів, він не приймає подібних позовів. Зі Свого боку Він зробив усе, щоб людина почувала себе комфортно в житті. Але Адамові та Єві захотілося гострих відчуттів і вони порушили інструкцію Творця. І все пішло шкереберть. Тепер нащадки Адама через власну самовпевненість чи байдужість не хочуть уважно вчитуватися в Божу інструкцію, якою є Біблія, спокійно кидають кермо на швидкісній дорозі життя — і «злітають з траси».

От тільки чи Бог в цьому винен?