Публікації

Показано дописи з Грудень, 2012

Різдвяні стежки ведуть не до ясел

Зображення
*  *  * Різдвяні стежки ведуть не до ясел. Різдвяні дороги ідуть — з Віфлеєма. Ідуть повз столітній замислений ясен, Що стане хрестом у трагічній поемі. Проходять вони через ті перехрестя, Де милості просять сліпі й прокажені. Повз блудницю, страчену власним безчестям, І тих, хто ховає каміння в кишені. Вони пролягли через хату Закхея, Якого цуралися праведні люди. По водах озер і по землях Юдеї, По тих манівцях, що вели у нікуди. Різдвяні стежки пролягли через душі Обвітрені злом, крізь серця, що «убогі І спрагнені правди», які небайдужі До вічного Слова Предвічного Бога. Різдвяні дороги ідуть через совість, Заплямлену злом, крізь замулену грішність... Проходять крізь болі мої, щоб натомість Привести у яслах народжену Вічність.

«Пам’ятайте наставників ваших…»

Зображення
У жовтні цього року пішов з життя голова Волинського обєднання церков ЄХБ Володимир Чайка. На прохання редакції журналу "Волинь християнська" написав статтю з приводу цієї сумної події.  Помер Володимир Григорович Чайка ... Смерть настала несподівано та невчасно. І хоча, враховуючи давню хворобу, можна було передбачити таке, але смерть завжди несподівана. Ми, незважаючи на земні обставини, все-таки живемо надіями на краще, навіть у найгірших ситуаціях. Тому часто буваємо розгублені, а іноді навіть ображені на Бога, коли стається найгірше. Саме так одного разу сталося з одним чоловіком. Звичний хід життя та служіння обірвала несподівана смерть дорогої та близької йому людини. Більше того: смерть ця взагалі була безглузда, невчасна та незрозуміла. Більше того: ця смерть ставила великий хрест на усьому майбутньому великої кількості людей, які співпрацювали з покійним. Усі вони повірили в нього, довірили йому своє майбутнє. Заради нього вони залишили свої занятт

Осінні думки морозного дня

Зображення
Осіннє Сум журавлиний над полем: «Де ж юне літечко, де?» Бабине літо тополя На веретено пряде. Пугач кричить на негоду, Клени розвішують мідь. Осінь над вогнищем глоду Хоче світанок зігріть. Зсохлися дні, як бадилля, В ніч переливши журу. Жовтень обмацує гілля, Стягує в зморшки кору. Осінь рум’яна та жвава, Тільки волосся вже — сніг. Сохнуть нескошені трави Край спорожнілих доріг. Втомлено нива дрімає, Сниться їй спечений хліб, Грім, що упав з небокраю, В пазухи зораних скиб…

Ті, що шукають батьківщини

Зображення
«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець. Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки.  Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто» (Євр. 11:8-16). Для мене історія Авраама — одна із найзагадковіших у Біблії. Чому Бог вибрав саме його? Чому вів такою довгою та дивною дорогою до мети? Чому виконання Господніх обітниць у житті Авраама відбувалося якось не так, як їх уявляємо ми, люди? І ч