Загальна кількість переглядів сторінки

26 червня 2015 р.

Післямова до Фестивалю надії-2015



У Львові відбувся грандіозний захід: Фестиваль надії за участю Франкліна Грема. До цієї події йшли довго та послідовно. Робота з підготовки розпочалася більше року тому. В організації окрім безпосередніх організаторів — Євангелістської асоціації Біллі Ґрема та благодійної організації «Сумка самаритянина» — були задіяні львівська мерія та найбільші протестантські об’єднання України.

І ось 20 червня 2015 року. Львів зустрічає гостей не надто гостинно: йде дощ, прохолодно. Але настрій в прибулих радісний та оптимістичний. Усі в очікуванні якщо не чуда, то принаймні особливих духовних переживань та головної цілі заходу: покаяння людей, які ще не мали зустрічі з Богом. Власне, фестиваль організовувався саме для невіруючих, члени євангельських церков за задумом організаторів мали запросити їх у Львів та приїхати з ними. Загалом так і було. Близько 600 спеціально замовлених автобусів привезли тисячі людей. Стадіон Арена-Львів, розрахований на 40 тисяч присутніх, був заповнений вщерть. Пізніше служба порядку навіть дозволила кому не вистачило місця всістися на газонах стадіону.


Грандіозність, організованість, масштабність — це саме ті епітети, які характеризують Фестиваль надії-2015. Особливо вражаючими були виступи об’єднаного хору у 2800 голосів і півтисячі інструментів у симфонічному та духовому оркестрах під керівництвом диригентів Сергія Білоконя (Україна) та Стівена Бенхема (США).

Все це викликало позитивні емоції у присутніх, особливо молоді. Атмосфера на стадіоні разом з погодою теплішала. На закінчення дійства, коли Франклін Грем закликав до покаяння, над ареною крізь хмари пробилося сонце. Майже 4 тисячі людей відгукнулися на заклик до покаяння, вийшовши до сцени. Там вони, залишивши свої координати, мали коротку розмову з душеопікунами. За задумом організаторів фестивалю, основна робота з людьми, які висловили бажання стати християнами, буде вестися у місцевих церквах силами місцевих служителів, душеопікунів та тих, хто запросив їх у Львів. Тому результати фестивалю не варто оцінювати за тим, що відбулося на арені. Фестиваль надії продовжується у праці місцевих церков. І саме від них тепер залежатиме, скільки справді людей, які відгукнулися на заклик до покаяння, залишаться у церкві.

Все це чудово, все це радує, якби не одна обставина. У соцмережах, інтернет-коментарях, в розмовах особисті враження учасників різко поділилися на дві протилежні частини: від повного захвату до повного неприйняття. І було б необ’єктивно закінчити розповідь про фестиваль лише позитивними оцінками. Було, на жаль, і кілька ложок дьогтю…

Найбільшої критики зазнала участь американських виконавців. Ще з Фестивалю надії-2007 в багатьох євангельських віруючих залишилося неприємне враження від того, що організатори активно залучають співаків та музикантів, які, на їхню думку, виконують «нехристиянські» твори і в «нехристиянській» манері. Коли я, готуючи матеріали до майбутнього фестивалю, брав інтерв’ю у старших служителів різних протестантських об’єднань, то вони усі вказували саме на цю проблему. І багато місцевих церков саме з тієї причини відмовилися брати участь у заході.

На жаль, організатори не врахували цього. Свідомо чи несвідомо вони загострили конфлікт з місцевими церквами, знову запросивши виконавців, які позитивно сприймаються далеко не всіма українськими віруючими. Хоча я особисто і не великий любитель деяких жанрів музики, яка звучала на арені, але сприймаю їх з розумінням. Я не проти такого прославлення і такого виконання, це звичайна музика, яка звучить в досить консервативних американських церквах. (До речі, майже вся молодь була в захоплені від концертної програми і це дало їм більше шансів у розмовах з невіруючими друзями.) Але американці не врахували поради апостола Павла: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких» (1Кор.10:20-22). Франклін Грем приїхав в Україну з американською програмою та американськими методами євангелізації. Якщо для молодого покоління це нормально, то старших віруючих, які жили та служили Богові зовсім в інших умовах, це напружує. Окрім того, більшість українців, які вважають себе християнами, але не належать до протестантських громад, маючи загальну уяву про Бога та служіння Йому, асоціюють його перш за все із православним служінням. Якщо вдома вони дозволяють собі далеко не християнську музику, то, приходячи у православний чи католицький храм, вони чекають там відповідної атмосфери. Тому не завжди джаз та елементи американських стилів у прославленні Бога сприймаються ними з розумінням. Було б більш розумно провести саме «українську» євангелізацію, адаптовану до менталітету та вподобань українців.

По-друге, на мою думку, те, що відбувалося на арені, не дуже вписувалося у рамки зрозумілої нам, українцям, євангелізації. Скоріше це приймалося як концерт сучасної музики. В усякому разі проповідь Франкліна на фоні професійного виконання  професійних співаків та музикантів виглядала дещо блідо. Акцент змістився з проповіді на музику. І це було дуже помітно після закінчення євангелізації, коли очікувався концерт Майкла Вітакера Сміта. За відгуками у соцмережах та з розмов із молоддю, саме цей виступ був гвоздем програми. І викликав найбільше критики з боку старших. За емоційністю сприйняття, за настроєм присутніх цей концерт став центральною віхою на Арена-Львів, відсунувши на задній план заклик до покаяння.

Можливо, я надто суб’єктивний, але хотілося, щоб і проповідь Франкліна Грема була більш змістовно, переконливою та сильнішою. Дяка Богові за його служіння, але не відчувається в його словах тієї харизми, що у батька. А може сила Божа не в переконливих словах?.. Адже тисячі душ все-таки відгукнулися на заклик. І незважаючи на «американізовану» форму, фестиваль залишив приємні спогади у присутніх.




Звичайно, кожен побачив на фестивалі те, що хотів побачити. Дуже хотілося б, щоб цей фестиваль не став каменем спотикання в нашому подальшому служінні невіруючим людям і в наших особистих стосунках між собою. Не варто акцентувати увагу на недоліках та прорахунках, хорошого було набагато більше. Все таки перед суспільством євангельські християни показали свою щирість, відкритість, згуртованість. З розмов із невіруючими я чув їхнє захоплення високою організованістю, гостинністю та християнською любов’ю, яку вони відчули у спілкуванні. Вони дякували за запрошення та увагу до себе. Та й серед кількох тисяч покаянних, я впевнений, більшість зробили це щиро та свідомо. А це варте тих зусиль та коштів, які потрачені на фестиваль. Варто взяти до уваги і молоде покоління, яке зовсім по іншому відреагувало на фестиваль і який заохотив їх до духовної праці. Якщо робити різкі заяви, тим самим можна вбити клин між поколіннями.

Фестиваль закінчився, фестиваль продовжується. Нехай же він продовжиться у праці з тими людьми, які побувавши на ньому, висловили бажання більше пізнати Бога і стати справжніми християнами. І не потрібно робити «розбор польотів», що правильно, а що неправильно. Не спішімо винуватити організаторів та старших служителів наших церков, які десь щось не врахували, а запитаймо себе: «А що я зробив, щоб вістку про надію почули мої односельці, колеги, друзі?» Бо якщо ми будемо мовчати, то Майклу Сміту ще не раз доведеться приїздити в Україну.



5 коментарів:

  1. Цікаві роздуми. Розумію, що ви самі ще не визначилися, у багатьох абзацах не один раз себе заперечили. А можливо у таких заходах наші враження, це не те заради чого це все організовувалось?
    Здебільшого коли говоримо про стилі музики і прославлення, говоримо про культуру, яка сьогодні стає все більш глобальною. Це не добре і не погано, це змушує віруючих переосмислювати своє служіння і метод проповідування Євангелії.

    ВідповістиВидалити
  2. Хороша стаття яка показує сутність сучасного служіння Богові: перехрестя.. і багато християн, особливо тих що пережили інші часи зараз на роздоріжжі... чи піти за новими, маркетингово-правильними, сучасними, чи як кажуть в америці політкоректними шляхами.. чи вернутись "...на дороги давні..." Спасибі автору що не прийняв якусь сторону, а просто заставив кожного з нас задуматись і вибрати свій шлях.. або просто задуматись... адже, справді важко сказати що все було добре чи все було погано.. просто свого часу пророк Ездра розказав подібний випадок... "Одначе багато зпоміж сьвященників та левітів і голов у поколїннях, дїдів, що бачили давнїйший храм, плакали голосно при закладинах сього храму в їх очах, але багато й викликувало з радощів дуже голосно. Та народ не міг розібрати криків радісних і голосїння народнього, бо народ викликував голосно, й голос чути було далеко... (Ездри 3:12-13)

    ВідповістиВидалити
  3. Давайте щось робити для Господа, "Бо якщо ми будемо мовчати, то Майклу Сміту ще не раз доведеться приїздити в Україну". :(

    ВідповістиВидалити
  4. Дуже примітивна стаття гордої і невдоволеної людини. Нічого не показує бо сама себе багато разів заперечує. Повна відсутність любові до людей і до Божого слова, яке зробило Свою роботу, але АВТОРУ статті не сподобалось як Воно працювало. Стидно що є такі горе-писаки, а ще й аналітиками себе величають. Ганьба. Ап. Павло сидячи ув'язнений тішиться що Боже слово проповідується, але вам це мабуть не зрозуміти... Ганьба...:(

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Навідь якщо і притворно , та я і цьому радію .... слова а. Павла ... бо слово Боже проповідуеться ...

      Видалити