ДЕМИДОВИЧ — ШЕВЧЕНКО: РАХУНОК 0:0

Слідкую за фейсбушною дуеллю Демидович-Шевченко. Невідомо, чим вона закінчиться. Але вона вже оголила деякі проблеми сьогоднішнього християнства, зокрема пострадянського, а ще точніше, російсько-українського. Не буду публічно ставати на сторону того чи іншого опонента, і не тому, що, за словами Шевченка, зберігаю нейтралітет, а тому, що маю свою чітку позицію щодо піднятої теми. І це перша проблема, яка яскраво виражена у публікаціях Демидовича та Шевченка, точніше, у коментарях під ними. 

Коли дивитися коментарі, можна помітити яскраво виражену симпатію, захоплення і цілковите схвалення постами чи то Демидовича чи Шевченко. У кожного є свої шанувальники, які готові на християнський, а здебільшого, нехристиянський захист своїх кумирів. «Не чіпайте Шевченка!» «Демидович молодець!». Це проблема україно-російського християнства: люди йдуть за лідерами і не мають своєї точки зору. Вони сліпо вірять в непомильність «Божих обранців» і без роздумів кидаються у словесну бійку, захищаючи своїх кумирів. Даруйте, а як тоді розуміти біблійну істину, що духовна людина може і має право розмірковувати і думати духовно, тверезо і неупереджено? Причому, це стосується кожної, без винятку, людини, а не лише окремих «обранців». Часто християни йдуть не стільки за Христом, скільки за лідерами. Так легше, так, у випадку невдачі чи помилки, можна на них звалити вину. А от мати свою власну позицію ризиковано. Та й лідерами легше керувати стадом, яке покірно киває на кожне сказане слово. Християни, та ви ж будете судити ангелів! Ми так любимо де треба і де не треба повторювати, що нами керує Дух Святий і дає нам мудрість. Слухайте ж Його, аналізуйте навколишню ситуацію з точки зору Духа Святого, а не того чи іншого лідера. Я люблю та поважаю як Демидовича так і Шевченка, багато чого цінного взяв від них, але не вони визначають мій духовний світогляд. 

По-друге, ці публікації показують ще одну проблему: християни не вміють вести діалоги. По суті, згадані публікації не дотягують до діалогу чи дискусії, це, скоріше, окремі монологи. Особливо це стосується Шевченко. Він боїться діалогу, і його відповіді Демидовичу це скоріше захист, а не відверта дискусія. Наші служителі вміють лише односторонньо вчити з-за кафедр і дуже бояться гострих запитань. Нерідко доводиться бачити як авторитетні служителі церкви, відповідаючи на актуальні та болючі запитання на конференціях чи зустрічах, проявляють чудеса словесної еквілібристики, уникаючи прямої відповіді. 

По-третє, коментарі під постами показують, що християни неправильно розуміють або взагалі не приймають таке поняття як публічність. Багато хто закликає не виносити сміття з хати. Даруйте, церква — це не власна хата, де ми маємо право на певну приватність. Церква — публічне місце, куди, як в супермаркет, має право прийти будь-яка людина з будь-якими потребами чи запитаннями. «Не може сховатися місто, яке стоїть на вершині гори». Ми не тільки маємо право виносити сміття з церкви, ми зобов’язані це робити. Бо часто цього сміття стільки збирається, що люди не можуть пройти в двері церкви. Воно часто буває не лише в самій церкві, але й на церковному подвір’ї, вивалюється на вулицю, під ноги перехожих. Крім того, служитель такого рівня як Шевченко, є публічною людиною. А це значить, що він свідомо прирік себе на те, що його слова, навіть сказані приватно, в ресторані автоматично стають надбанням широкого загалу. Візьміть будь-яке повне видання творів відомих авторів — там обов’язково будуть опубліковані особисті, іноді навіть дуже інтимні листи. Це ціна публічності. І коли автор публічно видає книгу, у якій викладає особистий погляд на ті чи інші речі, це означає, що він дозволяє читачеві зайти до себе додому і заглянути в те, що, зазвичай, намагаємося приховати від сторонніх очей. Він повинен бути готовим до критики, полеміки, відкритості. Так що нав’язаний Демидовичем діалог — не винесення сміття з хати, це заклик до генерального прибирання публічної території, якою є Церква.

Не знаю, чим закінчиться ця історія, але радий, що у Демидовича вистачило сміливості підняти цю тему. Дав би Бог мудрості йому, Олександру і всім, хто слідкує за цією баталією, мудрості, виваженості та стриманості.