Загальна кількість переглядів сторінки

31 серпня 2016 р.

Мамине ведмежа

З Наталею я познайомився в рівненському християнському притулку, організованому фондом "Відвага" для безхатченків. ЇЇ незвичайна і трагічна доля сироти вразила мене. На той час вона знайшла нову сім'ю серед працівників фонду і з оптимізмом дивилася в майбутнє. Але найбільше враження на мене справило старе плюшеве ведмежа, яке Наталя тримала в обіймах в розмові зі мною. Воно - єдинна річ, яка залишилася від її мами. Мами, яка одного дня свідомо залишила її, кількарічну, на рівненському вокзалі....




 Мамине ведмежа

Мама привела мене, трьохрічну, на вокзал - і залишила. 
З тих пір я ніколи не бачила її, 
від неї залишився лише плюшевий ведмедик, 
якого я тоді тримала в руках і якого бережу досі...
З розповіді 25-річної Наталі

І яке ж ти кумедне, яке ж ти невинне,
ведмежа.
З маминого світу ти у мене єдине...
Межа...

Ти спало зі мною, сумувало, плакало —
сім'я.
Твоїми очима дивилась налякано
я.

Ти ж знаєш, плюшеве, яке чорне сирітство?
Біль.
А ти пам’ятаєш, який смак у дитинства?
Сіль...

Ми долали. Ми падали. Йшли, торували
шлях.
Не світлиця матусі — вокзальні зали.
Жах.

Я рано стала дорослою, а ти й досі
маля.
Лише вицвіло трішки й без кнопки на носі.
А я?

Я постійно в синцях, у подряпинах, ранах —
Бій.
Шукала себе на велелюдних майданах
мрій.

Я боролась за щастя, а щастя втікало
геть.
Лише сипало бідами й болем навалом,
вщерть.

А мені ж хоча б жменьку, хоч дрібочку сміху
для втіх.
Мені б рідну душу, щоб час у розмові тихій
збіг.

Ділюся з тобою гіркими краплинами
сліз.
Я самотня, оточена спинами, 
                                                     спинами,
                                                                     спинами...
Ліс.

Обійнявшись, дрімали, скропивши розмови
сльозами.
А мені снились обійми тепло-шовкові
мами.

Але мами нема. Я давно вже доросла…
Одна…
Але в спогадах сивих, віками порослих,
вона...

І яке ж ти щасливе, що мами не мало,
ведмежа.
А в мені все життя тріпотіла й стогнала
душа.

Не сумуй же, мій плюшевий брате,
цить.
Вже з-за обрію щастя крилате
мчить.

Наш початок важкий, але вірю в щасливий
епілог.
Бо під небом сирітським ще є незрадливий
Бог.

Він дасть мені втіху, дасть хороший і світлий
талан.
Засіє синами і донями розквітлий
лан.

Я над ними розкрию безмежжя небесне
голубе.
Я подарую на долю квітучі весни
і себе.

Я не стану для них й під тортурами болю
чужа.
І ніколи їм не подарую на долю
ведмежа.

Пробач мені, брате, такий милий, хороший,
мій.
Але ти був мені сумним листоношею
мрій.

Я тебе збережу, мій болю, моя втіхо,
ведмежа...
Збережу як уламок сирітського лиха.
Межа...

Залишайся ж снами у дитинстві пекучім,
там…
Хай доні усі засинають в обіймах пахучих 
мам…

Немає коментарів:

Дописати коментар