Загальна кількість переглядів сторінки

Показ дописів із міткою батьківщина. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою батьківщина. Показати всі дописи

18 серпня 2016 р.

ДЕМИДОВИЧ — ШЕВЧЕНКО: РАХУНОК 0:0


Слідкую за фейсбушною дуеллю Демидович-Шевченко. Невідомо, чим вона закінчиться. Але вона вже оголила деякі проблеми сьогоднішнього християнства, зокрема пострадянського, а ще точніше, російсько-українського. Не буду публічно ставати на сторону того чи іншого опонента, і не тому, що, за словами Шевченка, зберігаю нейтралітет, а тому, що маю свою чітку позицію щодо піднятої теми. І це перша проблема, яка яскраво виражена у публікаціях Демидовича та Шевченка, точніше, у коментарях під ними. 

11 грудня 2012 р.

Ті, що шукають батьківщини


«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець. Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки.  Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто» (Євр. 11:8-16).

Для мене історія Авраама — одна із найзагадковіших у Біблії. Чому Бог вибрав саме його? Чому вів такою довгою та дивною дорогою до мети? Чому виконання Господніх обітниць у житті Авраама відбувалося якось не так, як їх уявляємо ми, люди? І чому, врешті-решт, виконання найбільшої обітниці — дати благословенну землю — у житті самого обранця Божого практично не здійснилося. Так, він оселився на території, яка була обіцяна Богом йому та синам, але «перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах». Він так і не отримав «сертифіката» на право власності, так і помер як приходько та мандрівник…

Напевне, нам не вдасться відповісти на усі ці «чому?», але Біблія частково піднімає завісу таємничості над високими Господніми задумами.

Новий Заповіт каже, що старозавітні історії та постаті для нас є образами, прикладами, які чогось навчають.

Чого ж може навчити нас історія «мужа віри» Авраама? Пройдімося з ним по непростій дорозі життя, через аудиторії Божих університетів і разом навчімося довіряти Господу.

9 листопада 2012 р.

Сьогодні - день української писемності та мови


Я християнин. А отже, громадянин небесної вітчизни. Тут, на планеті Земля я лише емігрант. Але разом з тим ця планета ось майже 50 років є моєю домівкою. А ще я - українець. Це не означає, що я кращий чи гірший від представників інших національностей. Це значить - на кілька десятків років українська земля стала для мене рідною, близькою і - не побоюся цього слова - священною. Не тому що краща. Тому що - моя. Як мати і батько. 

І сьогоднішнє свято для мене свято не тільки тому, що я працівник слова. Перш за все тому, що я українець. Це мова моїх батьків та прабатьків. Це мова моїх дітей та внуків. Тому мій обовязок - берегти її. Берегти перш за все тим, щоб нею розмовляти.

Вчора у мене була зустріч з колегами-поетами з Білорусі, членами національной спілки письмеників. Вразили їхні розповіді про стан білуської мови у їхній державі. Скажімо, у півмільйоному Гомелі лише одна (!) дівчина навчається в єдиному (!) білоруському класі. Національна мова вимирає. Але мене здивувало інше. Мої гості наполегливо пишуть білоруською, пропагують свою творчість і вірять, що вона "будзе запатрабаваная".

Успіхів вам, колеги-білоруси!

Успіхів і благословень тобі, українська мово!

Поет

Остання крапка втиснута в папір,
Остання думка вирвалась на волю.
Вплелись в рядки і велич сивих гір,
І хлібна тиша батьківського поля.

Поет схиливсь на зморене чоло:
Його душа в прекрасне зазирнула.
Його єство рядками проросло,
Його думки житами забуяли.

О, як пекли у грудях ці рядки!
Як боляче виношувались рими!
О, як в політ просилися думки,
Як проростали в серці невмолимо!

В душі лавина образів, як вир,
В ранкових росах просяться скупатись.
…Поет бере змережений папір,
Немов дитя уперше юна мати.
2006