Македонські парадокси

Одним із «каменів спотикання» в практичному житті церков є тема про пожертвування, а найбільше — тема десятини. Особливого значення вона набула в останні десятиліття, різко поділивши християн на два протилежні табори: на тих, хто надміру акцентує на пожертвах і навіть тисне на прихожан, та на тих, хто взагалі замовчує та категорично відмовляється від десятини. У той час, як богослови ламають списи, сперечаючись, хто правий, проста християнська церква подає яскравий приклад того, як потрібно ставитися до пожертвувань.

Часто можна чути такі вислови: «Я не можу жертвувати на церкву, я й так бідний. Церква, навпаки, повинна ще мені допомагати». Дозвольте не погодитися з таким поглядом. Така позиція суперечить самій суті пожертвування, свідчить, що християнин так і не зрозумів, для чого й для кого потрібні пожертвування.

Зрозуміти це нам допоможе македонська церква, яку згадує у своєму листі до коринтян апостол Павло.

«Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам македонським, що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости; бо вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, засвідчую, із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим. І не так, як надіялись ми, але віддали себе перш Господеві та нам із волі Божої, щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчив би в вас оце добре діло… Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 Кор. 8:1-9).

Уважне прочитання цього уривка виявляє декілька положень, які можуть здатися нелогічними, а то й абсурдними. Що ж незвичне було у македонській церкві?

Парадокс № 1
«Повідомляємо про Божу благодать, що дана Церквам македонським, що серед великого досвіду горя…». Зазвичай, використовуючи термін «благодать», ми маємо на увазі щось особливо цінне, приємне та дороге, що людина отримує від Самого Бога. Перш за все це стосується голгофської жертви Христа, через яку ми отримуємо прощення, усиновлення, освячення, вхід у Царство Боже або, одним словом, Божу благодать.

Тому, читаючи в перших словах Петра згадку про благодать, у нас мимоволі малюється райдужна картина якихось особливих Божих подарунків. Але, виявляється, що ця благодать проявилася у формі… горя. Ми не знаємо, що саме сталося там, в Македонії, але мова йде про якісь особливі проблеми, з якими стикнулися віруючі та які, окрім всього, стосувалися і фінансів, щось на зразок сучасної економічної кризи. Даруйте, горе — це благодать? Виявляється, так. Для македонян їхнє скрутне становище було благословенням. Чому, побачимо далі.

Парадокс № 2
«Серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости». А цей текст взагалі нелогічний: як можна в горі мати радість, і як можна збагатитися убозтвом? Для щирого християнина це можливо. Про це говорив і Христос: «Блаженні вбогі духом, блаженні засмучені…» Про це з власного досвіду говорив апостол Павло: «Як сумні, але завжди веселі; як убогі, але багатьох ми збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо» (2 Кор. 6:10). Виявляється, відсутність або нестача матеріального багатства не є причиною для смутку та розпачу, віруюча людина володіє багатством, яке не йде ні в яке порівняння з багатствами світу. По-друге, за будь-яких умов, у багатстві чи бідності, вона дякуватиме Богові за те, що є. По-третє, згідно з Божою обітницею, Небесний Батько не залишить тих, хто надіється на Нього, у матеріальній скруті, даючи необхідне для прожиття. Саме такими були македоняни: вони вміли радіти в горі й почували себе багатими в убозтві. Гарний приклад побожних людей!

Парадокс № 3
«Вони добровільні в міру сил своїх, і над силу». Зверніть увагу на слово «добровільні». З подальшого тексту розуміємо, що тут йдеться про матеріальні пожертвування в Єрусалим, або, як сьогодні часто можна чути, «у центр». Вони жертвували не через вказівку «згори», а добровільно. І тут бачимо ще один парадокс: коли людина жертвує «в міру сил» — це зрозуміло, але як зрозуміти «над силу»? А так і розуміти: македоняни добровільно, не з примусу жертвували навіть тоді, коли це було понад їхні сили. Дивно, правда? Ні, дивно інше: нерідко віруючі люди «жертовні» понад силу для себе, не доїдаючи, недосипаючи, надриваючись, щоб купити новий диван, вивчити дітей, зробити ремонт у квартирі чи гучне весілля, а для церкви — «як Бог дасть». Бог не дасть, коли ми не дамо самі, щиро й добровільно.

Парадокс № 4
«Із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим». Скажіть, вам доводилося бути свідком такої ситуації. До вас, людини небідної, прийшов бідняк і просить… Ні, не те, що ви подумали, просить, щоб ви прийняти від нього пожертвування. Не буває такого, кажете? А от в македонян було. Судячи з тексту, апостоли, враховуючи скрутне становище македонян, їхні матеріальні проблеми, вирішили звільнити їх від пожертвувань. Але ті македоняни виявилися «як не всі люди»: вони образилися, вони запротестували, вони «з ревним благанням просили, щоб ми прийняли їхній дар». Не їх просили зробити фінансовий збір, а ВОНИ ПРОСИЛИ ПРИЙНЯТИ їхні вже зібрані пожертви.

Як же пояснити ці парадокси? Чому македоняни так поводилися? На те були причини. Про них також згадує Павло.

Причина № 1
Македоняни з усією щирістю та відповідальністю прийняли Божу благодать і зрозуміли, що вона полягає у прийнятті не лише чогось доброго та приємного з точки зору людини, але й неприємного. Свої тимчасові матеріальні нестатки вони сприйняли, як це не дивно звучить, як благословення, як милість Божу. Саме тому вони були радісні, багаті та щирі жертводавці.

Причина № 2
«Вони добровільні…» У будь-якому виді духовного служіння надзвичайно важливим є добровільність. Богові не подобається, коли Йому служать із примусу. Праця з доброї волі приносить набагато кращі результати. Добровільний працівник дивиться на працю зовсім не так, як наймит. Згадаймо широко відому притчу про будівельників, яких запитали, що вони роблять. Один із роздратуванням відповів: «Не бачиш, стіну мурую», другий втомлено: «Гроші для сім’ї заробляю». А третій, піднявши очі догори, гордо сказав: «Храм будую!» Добровільний жертводавець дає Богові, а нещирий, підозрілий та примусовий — пресвітеру, на область, на союз, на машину єпископові… Правильніше, не дає, бо це, мовляв, «пресвітеру, на область, на союз, на машину єпископові».

Причина № 3
«Віддали себе перш Господеві та нам із волі Божої». Ще однією причиною такої ревності було те, що найбільше пожертвування македоняни дали ще раніше, у момент свого увірування: вони віддали Богові, церкві та братам самих себе. Тому після цього їм було легко віддати щось менш важливе, фінансовий збір для церкви навіть в умовах нестачі був неважким та природним. Будь-які пожертви — чи то на власну церкву, чи на єрусалимську — для них були як для Бога. Вони розуміли, що хоча ці кошти призначалися на конкретну справу конкретній групі віруючих — вони перш за все Божі.

Причина № 4
«Вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим». Віруючі в Македонії розуміли, що їхній дар — це не просто допомога братам, це видимий елемент їхньої спільності. Своєю пожертвою вони ніби казали: «Не відкидайте нас, ми хочемо бути разом, ми хочемо цим даром довести нашу єдність. Ми з вами, ми — ваші, а ви — наші». Пожертвування об’єднує віруючих, допомагає відчути плече один одного, відчути потрібність один одному.

Причина № 5
«Бо це вам на пожиток…» (вірш 10). Звертаючись уже до коринтян, апостол вказує на одну з головних властивостей пожертвувань — вони приносять прибуток (закон посіву та жнив: що посієш, те й пожнеш). Цей прибуток виражається як у матеріальному — Бог матеріально благословляє щирих жертводавців, так і в духовному — християнин тоді зростає у вірі, розуміючи інших та співчуваючи їм. Віруючі з Македонії розуміли, що ті пожертвування потрібні не лише єрусалимській церкві та іншим віруючим, вони потрібні перш за все їм особисто, вони збагачують їх особисто. Пожертвування зрощують у житті віруючих плоди щирості, співчуття, любові, жертовності.

Причина № 6
«Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом». Але найбільш сильним аргументом на користь пожертвувань для македонян став приклад Сина Божого, Ісу­са Христа, Який добровільно залишив славу та багатство неба, збіднів ради людей і пожертвував заради них найціннішим — Самим Собою. Це найбільший парадокс у Всесвіті, який важко зрозуміти. Його жертва була добровільною, понад силу, доказом єдності з Церквою, доказом любові.

То ж чи не логічно, щоб нам, людям, віддячити Богові тим же? Так як це зробили македоняни — християни, які знали для чого, для кого і з якої причини вони жертвують.