Загальна кількість переглядів сторінки

Показ дописів із міткою церква. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою церква. Показати всі дописи

1 липня 2015 р.

Що спільного у садівництва та місіонерства?



Поряд з моїм будинком є невелика ділянка землі, яку ми використовуємо частково як квітник, а частково як садок. Ну, садком це назвати важко — так, шматочок п’ять на п’ять. Торік я вирішив у тому садку навести порядок. Правда, наводив я його дещо незвичним способом — взяв бензопилу і просто спиляв декілька дерев. Ні, не старих чи сухих — це були гарні, молоденькі черешня, абрикос, персик… Дружина мені потім ще довго дорікала за це. Та й самому було шкода: я разом з дітьми їх садив… Але іншого виходу в мене не було.

27 березня 2014 р.

Каково же предназначение Церкви? (рус.)




Эти фотографии облетели весь мир. Они вошли в золотую фотосокровищницу новейшей украинской истории. Они стали символом киевского Майдана. А еще — символом практического христианского милосердия. И если говорить о влиянии церкви на общество, невозможно найти для этого более значимой и красноречивой иллюстрации.

19 березня 2014 р.

Яке ж призначення Церкви?




Ці фотографії облетіли цілий світ. Вони увійшли у золоту фотоскарбницю новітньої української історії. Вони стали символом київського Майдану. А ще — стали символом практичного християнського милосердя. І коли говорити про вплив церкви на суспільство, неможливо знайти для цього більш значущої та красномовної ілюстрації.

Київський Михайлівський собор під час бойових дій у центрі української столиці перетворився на лікарню. Там, де ще вчора в тиші та благоговінні люди схиляли коліна, сьогодні схиляються лікарі над пораненими.

Комусь це може видатися блюзнірством чи оскверненням святого місця. Аж ніяк! Навпаки, саме такою повинна бути Церква!

Даруйте, але ми, віруючі, не завжди розуміємо для чого потрібна Церква. Здається, радянські ідеологи таки зуміли переконати нас у тому, що церковні приміщення (як і зібрання віруючих) мають одну «велику» і «святу» ціль — «совершение религиозных обрядов». Ми в переважній більшості приходимо в наші церкви і доми молитви саме для того, щоб задовольнити наші особисті духовні потреби. Частково це так. Це добре та правильно. Але неправильно обмежуватися лише цим. І — злочинно перетворювати їх у такі собі «закриті зони», «клуби за інтере­сами», куди стороннім вхід заборонено, або де їм незатишно, лячно, де вони себе відчувають чужими й непотрібними.

Пригадую, як шипіли на мене, протестанта, побожні бабусі біля входу в собор, коли я при вході не перехрестився. І пригадую, як сторож протестантського дому молитви виганяв жінку «не по-християнськи одягнуту» (в штанах), яка на свою біду зайшла на територію церкви…

Церква — це не лише місце для поклоніння, духовного навчання чи спілкування, це — лікарня, притулок для обездолених та відкинутих суспільством, це духовна консультація. Це — служба порятунку. Це — будинок доброго самарянина для поранених. І вона повинна працювати цілодобово. Без вихідних. Без поділу на «наших» і «не наших».

В українському суспільстві, згідно зі статистикою, люди найбільше довіряють церкві. Це добре. Це похвально. Виправдаймо це довір’я. Відчинімо церковні двері для усіх без винятку: для щирого християнина, який прийшов у благоговінні подякувати Богові, для пораненого тілом та душею, якому потрібне лікування, і для закоренілого злочинця, який несподівано для себе відчув потаємне бажання зайти до церкви. Не біймося відчинити двері для світу: якщо ми насправді віруючі, насправді святі, світ не зашкодить нам, а, навпаки, зцілиться від нашої любові, милосердя та відкритості.

16 червня 2012 р.

Македонські парадокси

Читати статтю на російській мові.

Одним із «каменів спотикання» в практичному житті церков є тема про пожертвування, а найбільше — тема десятини. Особливого значення вона набула в останні десятиліття, різко поділивши християн на два протилежні табори: на тих, хто надміру акцентує на пожертвах і навіть тисне на прихожан, та на тих, хто взагалі замовчує та категорично відмовляється від десятини. У той час, як богослови ламають списи, сперечаючись, хто правий, проста християнська церква подає яскравий приклад того, як потрібно ставитися до пожертвувань.

Часто можна чути такі вислови: «Я не можу жертвувати на церкву, я й так бідний. Церква, навпаки, повинна ще мені допомагати». Дозвольте не погодитися з таким поглядом. Така позиція суперечить самій суті пожертвування, свідчить, що християнин так і не зрозумів, для чого й для кого потрібні пожертвування.

Зрозуміти це нам допоможе македонська церква, яку згадує у своєму листі до коринтян апостол Павло.