Два береги Збруча

 


Під час Першої світової війни, наприкінці липня – початку серпня 1917 р., після успішної контрофензиви союзних австро-німецьких військ смуга фронту в східній Галичині встановилася по Збручу. У листопаді 1920 року по лівий бік Збруча більшовики здобувають перемогу. У 1921 році був укладений Ризький мирний договір між Радянською Росією та Польщею про те, що річкою Збруч проходитиме кордон. Він проіснував до 1939 року. У вересні 1939 року Червона Армія згідно з пактом Ріббентропа-Молотова переходить Збруч і займає Галичину (Вікіпедія).

Перед Першою світовою війною з села Биківці, що на Тернопільщині, на заробітки в Сполучені Штати виїхали українські селяни, серед яких були Порфирій Ільчук, Трохим Нагорний та Йосип Антонюк. У 1919 році вони повернулися в Україну й привезли на батьківщину нове євангельське вчення. Молоді християни активно проповідують Євангелію — і дуже швидко на Тернопільщині виникають нові церкви. Окрім згаданих проповідників, тут працювали Григорій Голубицький, який у своє село Печорне привіз нову віру з німецького полону, Михайло Вербіцький, Григорій Горошко. Восени 1923 року в Кременець, де вже через працю Ільчука, Нагорного та Антонюка було створено церкву, з Філадельфії приїжджає Іван Герис (Герасевич). На довгі роки місто Кременець стає центром п’ятидесятницького руху на Тернопільщині.

Євангельське пробудження та зародження нових церков спричинили проведення 4-6 травня 1924 року в Кременці першого з’їзду християн Святої П’ятидесятниці, на якому було утворено п’ятидесятницький союз церков. З другої половини 1920-х років на Тернопільщині, Рівненщині, Львівщині виникають десятки нових громад. У 1929 році українські, білоруські, польські та німецькі церкви п’ятидесятників у тодішній Польщі об’єдналися й створили Всепольський союз християн віри євангельської (п’ятидесятників) під керівництвом Артура Бергхольца…

Ці події мали настільки великий вплив на майбутній євангельський рух в Україні, що навіть нині, через 80 років, у Західній Україні найбільше протестантських громад. Всього за 20 років активної праці та місіонерства євангелістам вдалося так багато посіяти, що їхнє насіння дає плоди дотепер, незважаючи на пізніші післявоєнні радянські атеїстичні заборони та знищення.

На другому боці Збруча було зовсім по-іншому. І це ще більше підкреслює руйнівну демонську силу атеїстичної влади, яка зуміла знищити перші паростки Євангелії настільки, що духовна бідність на територіях, де радянська влада існувала з самого початку, помітна й тепер.

І характерним прикладом цього може стати життя та служіння Ніла Романюка.

Про нього ми знаємо небагато. Початок його служіння був дуже схожий зі служінням перших тернопільських місіонерів. І жили вони зовсім близько, на відстані якихось 20-30 кілометрів: батьківщина Романюка — Хмельниччина.

Данило Романюк, як і Порфирій Ільчук, Трохим Нагорний та Йосип Антонюк, у пошуках кращої долі поїхав на заробітки в Сполучені Штати. Там він увірував у Ісуса Христа й приблизно в той самий час, як і згадані брати, у 1919 році, повернувся додому.

Потрібно сказати, що населення на Хмельниччині дотримувалося православ’я або католицизму (залежно від національності). У селі Зарудки Теофіпольського району проживали євангельські християни на ім’я Йосип і Никодим, які в царські часи були засуджені за «совращение людей с истинной православной веры» й заслані за рішенням царського суду на каторжні роботи до Сибіру. Додому вони повернулися тільки після революції 1917 року. Відомо також, що в містечку Купіль, недалеко від Базалії, жив євангельський християнин Сила Колесник, який також був на каторзі за свою віру в Ісуса Христа. Тому можна сказати, що до 1920 року, до повернення Ніла Романюка у Святець, перше насіння євангельської проповіді там вже було посіяне.

Данило Єрофійович Романюк народився в 1888 році в селі Святець Теофіпольського району в православній родині. Як і багато інших селян, у 1912 році, залишивши вдома дружину з трирічною дитиною на руках, він виїхав до Америки на заробітки. Нелегкою була там його доля. Перший рік працював у єврея-фермера наймитом, удень дивився за коровами, а вночі доглядав за фермерськими дітьми. Через рік отримав розрахунок у фермера, працював на різних інших роботах. Зібравши трохи грошей та вивчивши англійську мову, місцеві закони й порядки, він відкрив свій трактир і продавав алкогольні напої. Це викликало п'янство, бійки, нещасні випадки серед його клієнтів. Зрештою місцева влада закрила трактир. Романюк, спробувавши цього прибуткового бізнесу, продавав алкогольні напої нелегально, за що незабаром потрапив до в’язниці й був засуджений до дуже великого штрафу.

Під час його перебування в ув’язненні місцеві віруючі по неділях відвідували в’язницю й проповідували Слово Боже. Воно зворушило душу Данила, якого вже стали називати на американський лад Нілом.

Звільнившись із в’язниці, Ніл прийшов в американську п’ятиде­сят­ницьку церкву, покаявся й визнав Ісуса Христа своїм Господом. Незабаром він став проповідувати Євангелію іншим людям, перш за все своїм землякам-українцям.

Через деякий час Господь відкрив йому, що прийшла пора повертатися додому й проповідувати Слово Боже своєму народу.

Господь рясно благословив його працю на батьківщині. Першими хто відгукнувся на проповідь Ніла, були його батьки й брати. (Згодом брати Василь і Семен Дорофійовичі стануть шанованими проповідниками Євангелії. Пройшовши важкими дорогами випробувань і гонінь, після довгих років ув’язнення на Півночі й у Сибіру, на схилі років вони служили проповіддю та вченням Біблії у п’ятидесятницькій церкві в Маріуполі). Увірували також сусіди Романюків — і незабаром у Святці утворилася церква, у якій було більше ста членів і яка побудувала доми молитви, що став осередком духовного життя в селі.

За п’ять кілометрів від Святця розкинулося село Довгалівка. Після першої світової війни, у 1919 році, у це село повернувся з німецького полону Гнат Кучер, який там увірував. Почувши про Ніла, Кучер запросив його до свого села. Той охоче відгукнувся на запрошення. Разом із ним у Довгалівку прийшло чоловік п’ятнадцять молодих християн зі Святця. Вони читали Святу Євангелію, співали євангельські гімни й пісні — і на першому ж зібранні кілька людей навернулися до Бога. З тих пір у будинку Гната Кучера утворилася церква, яка постійно зростала.

Полум’яний проповідник Ніл Романюк не сидів удома, а проповідував Слово Боже по всій Хмельницькій області — і незабаром утворилися церкви у Водичках, Сівках, Бесовочцях, Білогородці, Чогузові, Вовківцях, Волиці, Зарудді, Росолівці, Шмирках, Жеребках, Вкалетнівцях, Староконстянтинові, Купелі та інших місцях Хмельниччини, яка називалася тоді Кам’янець-Подільською губернією. Багато сотень душ привів до Христа проповідник Ніл Романюк, десятки громад було створено ним на цій території.

І, звичайно, увесь цей час Романюк думав про своїх братів по вірі з Биківців, які прийшли до пізнання Бога через його проповідь у Балтіморі. Від Святця до Биківців відстань всього 25 кілометрів. Але вона була нездоланною — до кінця 1920 року польсько-радянський кордон було взято «на замок». Двері зачинилися. Брати по вірі опинилися по різні боки кордону, на різних берегах Збруча. І це були не просто дві сусідні країни — це були два різні світи…

Два унікальних десятиліття були відміряні для Західної України й Південної Білорусі для небувалого духовного пожвавлення, широкомасштабного пробудження, ентузіазму та бурхливого зростання громад. На сході ж, у сусідній радянській Україні, свобода для християн закінчилася в 1929 році. У 30-ті роки Ільчук, Нагорний і Антонюк були активними, благословенними й шанованими працівниками віри євангельської. Доля Ніла Романюка та його братів склалася інакше…


Відзначення 80-річчя церкви у селі Биківці, заснованій Ільчуком та Нагорним. Зібрання проходило у реставрованому домі молитви, побудованому ще у 1930 році, 10 грудня 2000 р.


У 1929 році проти Ніла Романюка спецслужби сфабрикували кримінальну справу. Безжальні чекісти стверджували, що він «шпигун американського імперіалізму». Ніл був безвинно засуджений і відправлений спочатку в далекий Дагер, на північ Вологодської області, де працював на лісоповалі. Потім його відправили в селище Мирне Парабельского району Томської області.

Історик п’ятидесятницького руху в Україні Володимир Франчук згадує: «Улітку 2000 року в Хмельницькому, в архіві управління колишнього КДБ, я із завмиранням серця читав товсту кримінальну справу, сфабриковану ГПУ в 1929 році стосовно «шпиона американского империализма Нила Романюка, который по заданию подрывных центров проник на территорию СССР с целью ведения антисоветской пропаганды и контрреволюционной деятельности для подрыва мощи и ослабления самого гуманного в мире советского государства». До цієї справи з грифами «Цілком таємно. Зберігати постійно» долучені також перехоплені чекістами листи Ніла, які він намагався відправити своїй сім’ї з далекого табору на півночі Вологодської області. Написані на грубому коричневому папері якихось бланків накладних лісосплавних організації (бо де було взяти ув’язненим справжній папір?!), вони дихають спокоєм, тихою духовною радістю й надією на Бога. Ніл втішав свою сім’ю, що є на небесах Господь — наша допомога й надія, Який відкрив вічність для нас і дав нам життя вічне. Про надію повернутися додому й знову побачити свою сім’ю й церкву Ніл у своїх листах не згадував. Ймовірно, він знав, що це йому не судилося. Листи до адресата не дійшли. Вони були перехоплені по дорозі й 70 років пролежали у «вавилонському полоні» в секретній папці».

У Мирному Томської області Ніл Романюк 25 червня 1937 року був засуджений до смертної кари. Як свідчать архівні документи, які були оприлюднені зовсім недавно, служителя розстріляли 9 серпня 1937 року…

Зрозуміло, що хмельницький першопроходець був не єдиним мучеником за віру. Каток радянських репресій прокотився по церквах та віруючих, майже знищивши духовні посіви… Лише нещодавно на батьківщині місіонера, Теофіпольщині, відкрилося кілька п’ятидесятницьких церков. По ту сторону Збруча, у Волинській Польщі ще палав вогонь пробудження. До приходу «червоних визволителів» залишалося два роки…

Юрій ВАВРИНЮК

(У статті використані матеріали з книги Володимира Франчука «Просила Россия дождя у Господа» та архівів товариства «Меморіал»)

Благовісник, 1,2020

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Не кажи, що перші дні були кращі за ці...

Передумови та причини зародження та розвитку п'ятидесятницького руху на Волині