Коли варто зійти з рейок


Нещодавно натрапив на фразу «У трамвая немає цілі, є лише шлях».

Якщо не рахувати за ціль кінцеву зупинку (для трамваю вона єдина та вимушена), то фраза справді набуває особливого змісту.

Життя багатьох людей схоже на трамвай. Вони рухаються єдиною, одного разу кимось прокладеною рейковою дорогою. Вони не мають можливості повернути ні вліво, ні вправо, окрім визначених відгалужень, які, знову ж таки, хтось запланував для них. Вони мають чіткий графік, який не можна порушувати, наперед розроблений маршрут з поворотами у необхідних місцях, спеціально визначені зупинки.

У них немає права на власний маршрут чи графік. І коли про декого кажуть: «Зійшов з рейок», це означає серйозну життєву, кар’єрну, особисту, суспільну катастрофу. Проблема ще у тому, що, навіть проявивши вільнодумство і свідомо «зійшовши з рейок», вони взагалі не можуть рухатися далі, бо це неможливо технічно. Людина-трамвай запрограмована пересуватися виключно по рейках.

Люди-трамваї є практично в усіх сферах життя: суспільній, політичній, духовній. Власне, будь-яка спільнота: від примітивних племен до сучасних демократичних суспільств тою чи іншою мірою займаються «прокладанням рейок» для своїх підлеглих. Мова не йде про правила чи заборони, які мають на меті захист життя, здоров’я чи свобод людини. Мається на увазі вироблення «генеральної лінії партії», за якою повинна жити та чи інша людська спільнота. В тоталітарних режимах свої «генеральні лінії», у демократичних — свої. «Старший брат» у тій чи іншій іпостасі є скрізь і завжди. Орвелл створив не антиутопію, він списував з життя…

Для мене, як людини, що безпосередньо працює у духовній сфері, боляче бачити «трамвайні рейки» і у церковному житті. Мусимо визнати: тут теж є чимало бар’єрів та обмежень, які перетворюють християн у трамваїв, що змушені їздити по життю та служінню рейками традицій, церковних правих, і нерідко чиєїсь суб’єктивності, обмеженості та впертості. При будь-якій спробі повернути «не туди» віруючі, особливо ті, які мають якесь служіння, безпомічно зупиняються, бо рух поза рейками апріорі неможливий…

І проблема ще у тому, що оті «рейки» прокладені не лише у формі зовнішніх обмежень чи правил: вони прокладені у наших головах, у нашій свідомості, світогляді та внутрішніх звичках. Нам стає некомфортно, коли «сходимо з рейок», ми тоді нездатні рухатися далі, ми не звикли до самостійності, зміни графіків та маршрутів.

Так, рух рейками відносно безпечний, стабільний, передбачуваний, дає відчуття спокою та захищеності. Без сумніву, він має чимало переваг. Але не дає почуття свободи. Не дає можливості розвиватися, освоювати нові terra incognita…

Нам часто важко уявити, що рух можливий і без рейок. Що є багато способів, які дозволяють взагалі відкинути їх. Рух безрейкового транспорту більш небезпечний, ризикований — і це часто лякає прихильників стабільності. А служителів-керівників ще й побоювання: «А каби чого не сталося…» І котимося далі надійною, стабільною колією, «яку прокладали наші діди та батьки»…

А може «зійти з рейок» не така вже й негативна фраза? А може це шанс змінити вид транспорту, проїхатися новими маршрутами, де нас чекають неймовірні краєвиди  та нові відкриття. Можливо це шанс послужити тим, які знаходяться не в зоні дії «колії». Бо прокладати нові «рейки» в нові місця далеко не завжди доцільно, а то й абсурдно.

Може все таки варто ризикнути і пересісти з трамваю на автомобіль? І рухатися до нової цілі новими, захоплюючими маршрутами. Це важко. Ризиковано. Врешті-решт це боляче. Для когось — дуже боляче. Як, скажімо для Савла, якого Сам Ісус Христос був змушений спихати з рейок надприроднім чином. Але пізніше він, дорісши до Павла, ніколи не жалів щодо такої кардинальної зміни у своєму житті.

Бо коли рухаєшся новими та захоплюючими шляхами до високої цілі — це благородно і виправдано.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Не кажи, що перші дні були кращі за ці...

Два береги Збруча

Передумови та причини зародження та розвитку п'ятидесятницького руху на Волині