Фотопроповідь. Язик в лещатах
Ні, це не фото з камери тортур і не ілюстрація розповідей про жахи Середньовіччя. Ці фотографії використовуються у рекламі салонів пірсінгу — нової моди, яка охопила сучасну молодь (і не тільки). І ці симпатичні дівчата підставляють свої язики під страшні залізні щипці цілком добровільно, ба, навіть за це платять. І не тільки язики: проколюють навіть таке, що й не здогадаєшся, що його можна проколоти, нашпиговують такими речами, що й не подумав би, вбивають у голову справжнісінькі цвяхи, підвішують до вух мало не авоськи з продуктами. А кільце в носі чи пупкові — річ буденна…
І — мимоволі згадалися слова апостола Якова, який сказав, що «ніхто із людей язика не може вгамувати, — він зло безупинне, він повний отрути смертельної!» (3:8). Що правда, то правда: як його не проколюй, що не вставляй у нього, все одно служить злу та гріху. От тільки не можу зрозуміти, для чого вставляти в рот різні залізяки: і розмовляти та їсти незручно, і ніхто не бачить, хіба що з висолопленим язиком, як деякі тварини, бігати. Але що б там з цим язиком не робили, він ще більше продовжує слугувати злу, безсоромності та нарузі над Божим творивом.
І — згадалася інша історія, яка сталася в далекому 16 столітті.
…Період з 1531 до 1578 в Нідерландах не був мирним. Сотні християн-протестантів загинули від рук інквізиції лише за те, що вірували так, як говорить Священне Писання. І серед них — молодий Ганс Брет. Він працював у пекарні м. Антверпена. Сім’я росла без батька, тому на молоді плечі юнака випало заробляти на кусок хліба. Він був щирим християнином, ходив до протестантської церкви, де навчав тих, хто навернувся, готуючи їх до хрещення.
Але сталося так, що католицька церква дізналася про нього. Ганса арештували, кинули в тюрму, де піддали тортурам, щоб той відрікся від «єретичної» віри. Але молодий християнин залишився вірним своєму Спасителю, тому його засудили до спалення. У суботу 4 січня 1577 р. в підземелля прийшов кат і змусив юнака висунути язика. Він затис цей чутливий орган у залізні лещата, тісно їх закріпивши. Потім розпеченим залізом припік кінець язика, щоб він розпух і не вислизнув з лещат: влада боялася, що під час страти стійкий християнин виголосить проповідь. Ганса відвезли на ринкову площу, прикували ланцюгами до стовпа і спалили живцем…
На страту дивився інший Ганс, Ганс де Рієс, пастор і друг Брета. Коли багаття згасло, він знайшов у попелі залізні лещата і залишив їх на пам’ять. Пізніше женився на матері Ганса, а лещата передавалися з покоління в покоління як зразок стійкості та мужності справжнього християнина. Вороги боялися Гансового язика, але він ще й досі, незважаючи на лещата та час, проповідує істинну віру в Бога…
Я згадував історію Ганса і думав: «А про що ж проповідують проколоті язики, вуха, носи, брови, животи сучасної молоді?»
І — мимоволі згадалися слова апостола Якова, який сказав, що «ніхто із людей язика не може вгамувати, — він зло безупинне, він повний отрути смертельної!» (3:8). Що правда, то правда: як його не проколюй, що не вставляй у нього, все одно служить злу та гріху. От тільки не можу зрозуміти, для чого вставляти в рот різні залізяки: і розмовляти та їсти незручно, і ніхто не бачить, хіба що з висолопленим язиком, як деякі тварини, бігати. Але що б там з цим язиком не робили, він ще більше продовжує слугувати злу, безсоромності та нарузі над Божим творивом.
І — згадалася інша історія, яка сталася в далекому 16 столітті.
…Період з 1531 до 1578 в Нідерландах не був мирним. Сотні християн-протестантів загинули від рук інквізиції лише за те, що вірували так, як говорить Священне Писання. І серед них — молодий Ганс Брет. Він працював у пекарні м. Антверпена. Сім’я росла без батька, тому на молоді плечі юнака випало заробляти на кусок хліба. Він був щирим християнином, ходив до протестантської церкви, де навчав тих, хто навернувся, готуючи їх до хрещення.
Але сталося так, що католицька церква дізналася про нього. Ганса арештували, кинули в тюрму, де піддали тортурам, щоб той відрікся від «єретичної» віри. Але молодий християнин залишився вірним своєму Спасителю, тому його засудили до спалення. У суботу 4 січня 1577 р. в підземелля прийшов кат і змусив юнака висунути язика. Він затис цей чутливий орган у залізні лещата, тісно їх закріпивши. Потім розпеченим залізом припік кінець язика, щоб він розпух і не вислизнув з лещат: влада боялася, що під час страти стійкий християнин виголосить проповідь. Ганса відвезли на ринкову площу, прикували ланцюгами до стовпа і спалили живцем…
На страту дивився інший Ганс, Ганс де Рієс, пастор і друг Брета. Коли багаття згасло, він знайшов у попелі залізні лещата і залишив їх на пам’ять. Пізніше женився на матері Ганса, а лещата передавалися з покоління в покоління як зразок стійкості та мужності справжнього християнина. Вороги боялися Гансового язика, але він ще й досі, незважаючи на лещата та час, проповідує істинну віру в Бога…
Я згадував історію Ганса і думав: «А про що ж проповідують проколоті язики, вуха, носи, брови, животи сучасної молоді?»
Коментарі
Дописати коментар