Вийшов з друку "Благовісник" 1,2012. Цього разу двомовний. І оновлений

Редакторська стаття журналу "Благовісник"

У 2012 році настане кінець світу. Ви чули про це? Якщо ні, то час поговорити.

Напевне, небагато буде людей, яких би не цікавило питання кінця світу. Пошукова інтернет-система Google видає на цю фразу 7 мільйонів посилань українською мовою, 12 мільйонів — російською і 36 мільйонів — англійською. Виходить, жителів 21 століття дуже хвилює те, чим, як і коли закінчиться історія маленької, як тепер виявилося, планети Земля? Так, але тут криється один парадокс: про кінець світу говорять усі, кому не лінь, але, що дивно, живуть так, ніби його ніколи не буде. Здавалося б, все повинно бути якраз навпаки: якщо ми знаємо, що скоро настане зима з морозами, то відповідно готуємося до неї: купуємо теплий одяг, утеплюємо будинок, запасаємося дровами… Але ж кінець світу — це не зима, яку, як кажуть, «з бідою» можна якось пережити. Це набагато серйозніше.

Ми піднімаємо цю тему не тому, що вона модна і у всіх «на слуху». Не для того, щоб привернути увагу черговою сенсацією. Ми говоримо, бо цій темі присвячено багато уваги у Слові Божому. Бо про це попереджував і Христос, і — апостоли. Бо це подія, яка неминуче станеться і яка вирішуватиме майбутню долю усіх, без винятку, людей.

Але між тим, що написано у Біблії, і тим, про що говориться нині на цю тему, є суттєва різниця. Якщо люди, які брали на себе відповідальність пророків Апокаліпсису, здебільшого говорять про конкретні дати та зовнішні причини планетної трагедії, то Бог через своїх пророків, як правило, говорить про ПОСТІЙНУ ГОТОВНІСТЬ людей до цієї трагедії та про внутрішні, духовні причини, що призведуть до кінця світу. Ядерні вибухи, астероїди, глобальне потепління та інше — це не причина, а лише ймовірний інструмент в Божих руках. Причина — в моральному та духовному занепаді суспільства. Вчені та біблеїсти й досі сперечаються, що ж було причиною Всесвітнього потопу: землетруси, виверження вулканів, сонячні магнітні бурі, зміщення осі Землі чи щось інше. А втім Біблія чітко каже: «І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, БО НАПОВНИЛАСЯ ЗЕМЛЯ НАСИЛЬСТВОМ від них» (1 М. 6:13).
І ще одна суттєва відмінність: прогнози нинішніх «пророків», як правило, призводять до страху, невпевненості, приреченості. У прогнозах Слова Божого захована надія та — що неймовірно! — радість від очікування останнього дня: «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!» (Лк. 21:28).

Здавалося б, це добре, коли говорять про ймовірний кінець світу: можна привести чимало прикладів, коли страх перед вселенськими катастрофами змушував людей шукати порятунку в Бозі. Але, на жаль, частіше буває все навпаки: постійні балачки про астероїди, що летять до Землі, ядерну загрозу, глобальне потепління, чергове проголошення дат Судного дня притуплюють увагу слухачів, а пророцтва, що не збулися раніше, дають підстави сподіватися: «Та-а, і цього разу пронесе». Це як у тій народній казці про хлопчака, що пас сільську худобу. Одноманітне заняття так набридло пастушкові, що він вирішив трохи розважитися: прибіг у село з криком: «Вовк! Вовк напав на худобу!» Люди прибігли — а вовка й близько немає. Нагримали на хлопця і пішли у своїх справах. Але дитині сподобався жарт, і через деякий час він зробив те ж саме. Цього разу він уже й доброї лозини скуштував. І коли згодом вовк справді з'явився на пасовищі, ніхто й не думав бігти…

Диявол це добре розуміє, тому постійними розмовами про ймовірний кінець світу присипляє пильність людей, відволікаючи їх від справжнього приготування до дня, коли кожному із землян доведеться давати звіт за своє життя: «Ми стільки вже наслухалися тих «страшилок», що нас нічим не залякаєш». Це спостерігалося ще за часів апостолів: «Знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння» (2 Петр. 3:3).

Біблія та проповідники Біблії не залякують, як деякі атеїсти кажуть, Божими карами та Божим судом. Не хочемо робити цього і ми. Але застерігати — наш обов'язок. І попереджувати не лише тих, хто не має надії в день кінця світу, але й самих себе. Бо апостол Петро каже: «День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять... А коли все оце поруйнується, то ЯКИМИ МУСИТЕ БУТИ В СВЯТОМУ ЖИТТІ ТА В ПОБОЖНОСТІ ВИ, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня?..» (2 Петр. 3:10-12).

Читати новий номер журналу