Загальна кількість переглядів сторінки

9 травня 2014 р.

Свято зі сльозами на очах



Сьогодні День Перемоги. І сьогодні день — зі сльозами на очах. В прямому розумінні. Сьогодні 9 травня викликає суперечливі почуття. З одного боку це дійсно особливий день, який символізує закінчення страхітливої кровопролитної війни і початок мирного періоду, з другого — саме ця світла дата стає каменем спотикання між двома братніми (без будь-якого політичного підтексту) народами. Народами, які пліч-о-пліч виковували перемогу не лише для своїх народів, але й для усієї Європи. Нині ж цю перемогу приватизували певні політичні кола і вона стала інструментом брехні, маніпулювання та шантажу. Страшно, коли українці зі страхом чекають цього свята, бо хтось може використати його для зведення рахунків у вигляді провокацій та терактів. Виникає логічне запитання: Гітлера то ми перемогли, а от чи перемогли себе? Свої імперські та шовіністські замашки, свою зверхність та свій цинізм…

Суперечливим це свято було і для мене, школяра, якому довелося жити у двох паралельних світах — радянсько-комуністичному та християнському. Я виростав у протестантській родині і з дитинства розумів — коли свідомо, коли підсвідомо — брехливість на штучність комуністичної ідеології. У нашому християнському середовищі насторожено, часто вороже ставилися до всього «світського», яке часто було синонімом «комуністичний» та «соціалістичний». Багато чого, що було звичним для радянських людей, в нас не заохочувалось, ще більше — заборонялося. В тому числі святкові демонстрації та паради. Винятки дозволялися лише у крайніх випадках — коли це грозило неприємностями на роботі чи в школі. Але, пригадую, навіть такі нечасті участі у демонстраціях для мене були справжньою мукою, це було не свято, це була хресна дорога сумління та моїх християнських принципів.

День Перемоги однак був святом, відзначення якого хоча й не дозволялося офіційно, але й не заборонялося. Саме сьогодні мені впала у вічі ота суперечливість, яка спостерігалася у нашому протестантському середовищі щодо 9 травня. З одного боку ми розуміли, що це дійсно свято, радісне, щасливе, світле, адже багато хто пройшов через жахи війни і добре їх пам’ятав. З іншого боку — радянська пропаганда зуміла настільки зодягнути цю дату у свою комуністичну обгортку, що День Перемоги уособлював не просто перемогу у війні, а перемогу комунізму та лідерів комунізму, ставав рупором ідеології та інструментом впливу на свідомість. Тому то євангельські християни з обережністю та упередженням ставилися до святкувань 9 травня.

Мені згадалася ця суперечливість саме зараз, коли справді велике та світле свято Перемоги використовується як привід для втілення чиїхось імперських амбіцій, для зведення рахунків зі штучно вигаданим ворогом, у якого самі ж повірили. Коли в центрі уваги не справжні герої Перемоги, про яких, чого гріха таїти, не завжди й на 9 травня згадують, а вожді та їхні хворобливі ідеї. Боляче, коли нація, яка вважає себе великою, «приватизувала» спільну перемогу і цинічно торгує нею у власних інтересах.

Незважаючи на таку суперечливість, на мій внутрішній пацифізм, День Перемоги для мене був і залишається особливий святом. Зі сльозами на очах. Сльозами вдячності тим, хто кував перемогу і віддавав життя за неї. Сльозами вдячності Богові за мир, який вже стільки часу поки що панує в нашій Україні. І так не хотілося б, щоб День Перемоги став днем війни, яка де-факто вже йде на українській землі. Бо рано чи пізно така ситуація призведе до дня поразки та ганьби…

Зі святом вас! З днем Перемоги!

Немає коментарів:

Дописати коментар