На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

«Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам македонським, що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости;  бо вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, засвідчую, із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим. І не так, як надіялись ми, але віддали себе перш Господеві та нам із волі Божої, щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчив би в вас оце добре діло. А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов'ю до нас, щоб збагачувались ви і в благодаті оцій» (2Кор.8:1-7). Щоб зрозуміти, про що йдеться в процитованому уривкові, його потрібно розуміти в контексті 8 та 9 розділів цього послання. Тут ідеться про пожертвування для єрусалимських віруючих, які на той час були у скрутному матеріальному становищі. Найімовірніше саме про це говориться в Діях апостолів, 11:27-30, де пророки звіща

Одним із «каменів спотикання» в практичному житті церков є тема про пожертвування, а найбільше — тема десятини. Особливого значення вона набула в останні десятиліття, різко поділивши християн на два протилежні табори: на тих, хто надміру акцентує на пожертвах і навіть тисне на прихожан, та на тих, хто взагалі замовчує та категорично відмовляється від десятини. У той час, як богослови ламають списи, сперечаючись, хто правий, проста християнська церква подає яскравий приклад того, як потрібно ставитися до пожертвувань. Часто можна чути такі вислови: «Я не можу жертвувати на церкву, я й так бідний. Церква, навпаки, повинна ще мені допомагати». Дозвольте не погодитися з таким поглядом. Така позиція суперечить самій суті пожертвування, свідчить, що християнин так і не зрозумів, для чого й для кого потрібні пожертвування. Зрозуміти це нам допоможе македонська церква, яку згадує у своєму листі до коринтян апостол Павло.