Свобода у Христі: вільне падіння чи стрибок з парашутом

На зібраннях багато говорять про те, що ми повинні робити, чого не повинні, що можна, що не можна. Якісь правила, норми, які не завжди узгоджуються зі словом Божим. Може, це і потрібно на перших кроках слідування за Господом, але де та свобода, про яку казав Христос: «Ви будете вільні»? І як розуміти слова: «Не робіться рабами людей»?
Я не маю на увазі, щоб вживати свободу для тілесного задоволення, жити як хочеться. Хотів би, щоб у церкві навчали, як отримати свободу від гріха, і жити, як навчає Біблія. Як виховати нову людину, у якій відбулася б переміна не назовні, а внутрішня переміна серця? Часто новонаверненого найперше «роздягають», «одягають, як личить святим», і людина думає, що це все, що від неї вимагається. Інші виконують усі церковні постанови через страх перед служителями або залежність від оточення (що про мене скажуть люди)…
Я не проповідник і не можу викласти свою думку, надіюся, ви розумієте, про що я пишу… Дайте пораду на сторінках журналу.
О.М., м. Рівне

Запитань у листі дуже багато (ми навіть не всі опублікували), і кожне з них варте окремої розмови. Не повністю згідний із твердженнями, які прозвучали в листі. Так, згадані проблеми є в громадах християн віри євангельської, але було б неправильно вважати їх типовими. Можливо, не скрізь і не завжди проповідники правильно й зрозуміло роз’яснюють важливі для християнина теми, але, вважаю, переважно в церквах викладають правильне вчення щодо таких важливих питань, як народження згори, внутрішня переміна серця та практичне життя відродженого християнина. Якщо є випадки, згадані у листі, то це або недопрацювання місцевих служителів, або легковажне ставлення самої людини до того, що вчить Біблія.

Разом із тим мусимо згодитися, що певні проблеми в розумінні деяких питань практичного життя віруючих є.

Сьогодні ж поговоримо про свободу в Христі та церковні вимоги й заборони. Ця тема нині є однією з найактуальніших, найдискусійніших, якою нерідко спекулюють прихильники різних точок зору.

Що ж таке свобода в Христі, про яку так багато написано в Новому Заповіті? Обсяг журнальної статті не дозволяє детально обговорити тему, тому зупинимося на уставлених міфах, які найбільш поширені та спотворюють біблійне розуміння свободи в Христі.

Міф перший: свобода — це відсутність закону

Ті, хто апелюють до новозавітніх слів Христа та апостолів про свободу, упускають той факт, що вони, як правило, говорять про Закон Мойсеїв або природну залежність людини від диявола. Новий Заповіт названий саме так на противагу Старому Заповіту, основою якого був збірник чітких та конкретних дозволів і заборон, обов’язкових для виконання, і який так і називався — Закон. Послання апостола Павла до римлян, коринтян та галатів написані саме з причини того, що деякі євреї хотіли зберегти в християнстві хоча б деякі пункти старого Закону. Тому в більшості випадків заклики апостола до свободи та звільнення стосувалися саме Мойсеєвого Закону.

Інша важлива тема, у якій фігурувало поняття свободи, стосувалося звільнення від рабства гріха, у якому опинилися усі нащадки Адама: «А звільнившися від гріха, ви стали рабами праведности» (Рим. 6:18). Свобода для християнина означала, що він тепер звільнився, по-перше, від гріховної залежності, а по-друге — від залежності надміру суворих параграфів Мойсеєвого Закону.

А «свобода», у принципі, ніколи не означає відсутності законів. Більше того, Яків говорить про парадоксальне поняття: «закон волі». «А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (1:25,26). Іншими словами, звільнена від гріха, народжена згори людина, добровільно підпорядковує себе іншому закону, який за внутрішнім змістом досконаліший за Мойсеїв. «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу…» (Єр. 31:33). Новий Заповіт не означає відсутності закону, закон залишається, але тепер він написаний не на пергаменті, а в серці людини, у якій живе Дух Святий.

Апостоли часто називали себе «рабами Ісуса Христа». Як розуміти це? З одного рабства в інше? Так, але це рабство добровільне і тепер означає не тиранію господаря, як це було під владою сатани, а добровільну залежність від Бога як Батька, від Його волі, Його законів та правил. Ісус сказав, що Його ярмо (рабство) любе та легке (див. Мт. 11:28-30). Сімейне життя теж, певною мірою, є «рабством», обмеженням свободи, але, за правильних стосунків, це приємне «рабство».

Міф другий: свобода — це відсутність заборон та вседозволеність

Апостоли, з одного боку, багато повчали про свободу в Христі, з другого — ще більше говорили про те, чого варто уникати в житті, чого не робити, як поводитися й бути відділеними від світу. Так що свобода — це не відсутність заборон та вседозволеність, а підпорядкування себе правилам, які захищають віруючу людину від спокус та гріха.

Навіть свобода на державному чи національному рівні ніколи не означає відсутності закону. Навпаки: чим демократичніша та цивілізованіша країна, тим більше в ній внутрішніх законів, заборон та обмежень. Беззаконня можна бачити лише у відсталих політично та морально державах.

Якщо перенести міркування деяких сучасних християн, що протестують проти церковних обмежень, у площину суспільно-державного устрою, то їхня логіка неправильна. Це все одно, що казати: «Я вільна людина, живу у вільній державі, чому мене скрізь обмежують: за кермом автомобіля змушують дотримуватися якихось правил, вказують, як потрібно поводитися на вулиці, у супермаркеті, літакові, держустанові? Чому я не можу побудуватися, де хочу і як хочу, чому для поїздки за кордон потрібні якісь папери?» Погодьтеся, такі запитання викликають у нас посмішку. Ми, не задумуючись, кожного дня підпорядковуємо себе сотням, тисячам законів, правил та заборон, які є в суспільстві (навіть у випадку, коли вони нам не подобаються), а в духовному житті відкидаємо будь-які обмеження. А духовне життя не менш важливе. Якщо ми не дотримуємося правил дорожнього руху чи протипожежних правил, ми ризикуємо фізичним життям, якщо ж відкидаємо правила духовні — ризикуємо загубити душу.

Відсутність законів завжди веде до хаосу, руйнування, анархії. Саме тому під час безвладдя (революції, війни, катастрофи), а отже відсутності закону, так сильно проявляються всі ганебні людські якості у формі погромів, братовбивства, грабежів, розпусти і т.ін.

Міф третій: заборони та правила потрібні для спасіння

Часто в проповідях та розмовах можна почути: «Ось та людина — невіруюча, бо вона…» — замість крапок можна поставити будь-яку церковну заборону, яка є в тій чи іншій церкві: має вдома телевізор, не так одягнена, носить обручку чи прикраси, користується косметикою і т.д. Така позиція суперечить Слову Божому, більше того — знецінює голгофську жертву Христа. Новий Заповіт дає чітке визначення спасенної людини: «…той, хто вірує, має життя вічне» (Ів.3:16); «ми дізналися, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса…» (Гал. 2:16-21). Виконання Закону, Старого чи Нового, не дає людині права бути спасенним, лише віра в Ісуса Христа! Про це багато пояснював апостол Павло у своїх Посланнях до римлян та галатів. Прочитайте їх ще раз уважно.

Міф четвертий: якщо виконання правил та законів не впливає на спасіння, вони не потрібні

У християнстві, як і в цивілізованому суспільстві, повинні бути закони та заборони. Але з іншою метою. Нікому не спаде на думку сказати: «Я громадянин такої-то країни тому, що я виконую усі її закони». Ні, людина стає громадянином певної країни не через виконання вимог закону, а за фактом народження чи іншої спеціальної процедури. Ми стали громадянами Царства Небесного не через добрі діла (християнську поведінку), а через Божу благодать, через віру в Ісуса. Але кожен громадянин зобов’язаний дотримуватися законів своєї держави, які прийняті ДЛЯ ПОРЯДКУ в державі.

Ми живемо в недосконалому світі. За будь-яких часів, за будь-якого суспільного ладу є велика ймовірність того, що громадяни будуть поводитися так, що це шкодитиме їм самим, іншим людям та суспільству. Саме для того приймаються закони: регулювати взаємостосунки, забороняти те, що призводить до біди та шкоди. При правильному підході закони та заборони гарантуватимуть порядок у суспільстві.

Простий приклад: читачі-водії, скажіть, чому ви виконуєте правила дорожнього руху? Якщо бути щирим та нелукавим, навіть найбільш свідомі громадяни та християни (і я також) скажуть: «Щоб не платити штрафу». Тобто, найбільшою гарантією нашої безпеки на дорозі, є (чого гріха таїти) не стільки наше усвідомлення небезпеки, як страх перед покаранням. Тому закон (заборона) ДИСЦИПЛІНУЄ нас.

У духовному світі, у тому числі й у християнстві, теж є велика ймовірність того, що народжені згори люди, залишаючись у тому ж фізичному тілі, живучи в недосконалому та спокусливому світі, будуть поводитися так, що це шкодитиме їм самим, їхній святості. Свідомо чи несвідомо вони робитимуть те, що буде не на користь їхній душі. Тому, враховуючи людську слабкість та небезпеку спокус, одним із засобів зберегти духовну чистоту є правила та заборони. Вони діють як правила протипожежної безпеки чи правила дорожнього руху, захищаючи наші душі від духовного каліцтва чи навіть смерті. Хтось сказав: «Усі правила та закони написані чиєюсь кров’ю». Певною мірою це так.

Звичайно, одними лише заборонами не можна досягти успіху. Вони повинні використовуватися разом з іншими методами, зокрема, власним духовним зростанням через читання Слова Божого, молитву та спілкування з Богом, через повчання служителів та духовних вчителів. Інакше сліпе слідування правилам призведе до мертвої релігії, як це не раз ставалося в історії, зокрема з книжниками та фарисеями часів Христа.

Важливість правил може бути різною: порушення правил проїзду перехрестя значно більше порушення, аніж відсутність ременя безпеки. Але і те, і друге має на меті зберегти наше життя.

Духовні заборони можна поділити на дві основні групи: ті, які встановлені Самим Богом та вченням апостолів, які записані на сторінках Біблії і які Слово Боже називає гріхами, та ті, які встановлені певними деномінаціями чи церковними громадами з певних причин за певних умов. Якщо правила та заборони першої групи є незмінними і обов’язковими для усіх християн усіх часів, то з другої групи можуть змінюватися, додаватися, анульовуватися. Погоджуюся, не завжди християни однодумні щодо практичного трактування біблійних правил та заборон і не завжди внутрішньоцерковні закони є логічні та правильні. Але це не дає нам права на цій підставі зовсім відкинути їх. Нам можуть не подобатися державні закони чи правила дорожнього руху, але вони обов’язкові для виконання.

Виникає запитання: якщо виконання церковних законів не впливає на наше спасіння, то чи вони є обов’язковими для християн? Так, як є обов’язковим виконання усіх державних законів для усіх громадян. Але важливе зауваження: наслідком порушення державних чи суспільних законів є відповідне покарання, але не втрата громадянства (лише в особливих випадках, за дуже важкі та постійні порушення може бути позбавлення громадянства та депортація). Той же принцип діє і на духовному рівні: порушення біблійних чи церковних правил не позбавляє людину спасіння, а несе лише певне покарання залежно від вини. Виняток становлять випадки, коли християнин стає «рецидивістом», грубо, брутально та свідомо порушуючи усі духовні правила, тим самим нехтуючи спасаючою кров’ю Христа і в результаті втрачаючи спасіння (див. Євр. 10:26-31).

Тому нам слід бути обачними в наших формулюваннях. Фраза «Носити прикраси — це гріх» — неправильна, бо такої заборони в Біблії немає, є лише внутрішньоцерковні заборони, на які, тим не менш, потрібно зважати.

Підняте питання надто багатогранне, тому ми не можемо у форматі журнальної статті обговорити його повністю. З іншого боку, на нього не можна дати однозначної відповіді. Тому буде правильним, якщо ми в питанні дотримання (чи недотримання) певних правил та заборон будемо керуватися не власним вузьким баченням чи принциповістю, не підозрами та звинуваченнями, а щирістю перед Богом та бажанням мати мир у церкві та між собою. Як сказав з цього приводу апостол Павло: «Не руйнуй діла Божого ради поживи (ради власних принципів та бачення — прим. автора)…»

Утім, зрозуміти справжню важливість дотримання законів та правил може лише вільна людина. Той, хто по-справжньому, по-біблійному не звільнився від гріховного характеру, у чиєму серці кого залишаються лукавство, підозри, бунт, невдоволення, ненависть, непримирення, завжди буде протестувати проти будь-яких обмежень та правил. Бо саме вони виявляють його справжню сутність.