«Ще назва є, а міста вже немає...»



*   *   *


Ще назва є, а річки вже немає...
Ліна Костенко

Ще назва є, а міста вже немає...
Будинки ребрами підперли небеса...
Дими зі згарищ сонце затуляють
і тишу ріже гуркотом яса.

Ще вулиці асфальтами сіріють,
а вже людей на вулицях нема...
Смертельна тінь німої безнадії
змертвіле місто міцно обійма...

В підвалах ще життя тепліє іскра.
Напівлюдей-напівмерців восковий лик...
Руйновища чорніють хижим вістрям
як пошматований напалмами рушник.

Ще назва є — на картах і в новинах,
на перших шпальтах у форматі bold,
а місто помирає в домовині,
пройшовши пекло у мільйони вольт.

Зґвалтоване, розірване на шмаття,
ворожим танком вбите упритул...
Вкраїнське місто корчилось розп’яте,
зловтішно посміхався вельзевул.

І Бог мовчав, і світ німів від жаху.
А вітер попіл гнав десь у яри...
Проказою біліла свіжа плаха
у кожному кварталі і дворі...

Та назва є — а значить є надія.
Живі тримають пам’ять, як мечі.
Воскресле місто знов зазеленіє,
і спатиме спокійно уночі.

Ще довго будуть снитися гармати,
залишиться гіркий, болючий щем...
Та буде син, і буде юна мати,
і буде місто, хрещене вогнем.

Юрій Вавринюк

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

«Слава Україні!» чи «Слава Богу!»?

Не кажи, що перші дні були кращі за ці...

Передумови та причини зародження та розвитку п'ятидесятницького руху на Волині