П’ятидесятниця як виклик

П’ятидесятниця не тільки є відповіддю на виклики сьогодення. Вона сама — це завжди виклик. Так було ще до того дня, коли в Єрусалимі на свято П’ятидесятниці — цей термін набув нового, особливого значення. Так було і в той день, коли люди з широко розкритими очима дивилися на апостолів та, слухаючи їхні полум’яні слова, не могли зрозуміти, що відбувається. Так було потім, протягом двох тисячоліть, коли сила з неба розбивала усталені, звичні форми християнства та змінювала хід історії. Так є і сьогодні, коли сучасне суспільство взяло чіткий та самовпевнений курс на секуляризацію і, на думку більшості, не має особливої потреби в Бозі.

Говорячи про П’ятидесятницю, маємо на увазі не відоме свято з його народними атрибутами і навіть не біблійну розповідь про зішестя Святого Духа на апостолів. Ми говоритимемо про більш глобальний феномен, коли Господь через силу Духа Святого робить неймовірне в житті окремих людей, громад, народів і навіть цілої планети. Нині можна часто чути фрази типу «сучасна П’ятидесятниця», «Нова П’ятидесятниця», «друга П’я­ти­десятниця», «африканська П’я­ти­десятниця». Маються на увазі ви­падки, коли Божа сила робила великі чудеса та зміни в житті людей, народів та країн, коли духовне пробудження ставало причиною побудови нових стосунків та нового суспільства.

І завжди це було викликом. Викликом спокійному, звичному ходу історії. Викликом формалізму. Викликом злу, неправді та гріху. Такі прояви П’ятидесятниці завжди зустрічали спротив. Вони ламали стіни байдужості, фарисейства, законництва.

Згадаймо першу П’ятидесятни­цю. Якщо можна її охарактеризувати якимось одним сучасним словом, то цим словом буде «шок». Усі були шоковані тим, що відбулося того святкового дня в Єрусалимі. Ніхто не міг нічого зрозуміти. Бог кинув виклик усім, хто був у той час в місті. Ніхто не міг залишитися байдужим, кожному потрібно було прийняти рішення. І одні прийняли цей виклик, підставивши серця та душі зціляючому дощу Божої благодаті, отримавши прощення та охрестившись у нову, щойно з колиски, віру. Інші скреготали зубами та виношували плани фізичного та морального знищення проповідників Ісуса Христа. Ті, хто в той час залишалися на роздоріжжі і вичікували чим все закінчиться, все одно рано чи пізно повинні були визначитися і стати на ту чи іншу сторону.

Це був виклик цілій системі закостенілого релігійного формалізму, лукавства та фарисейства. І що цікаво: Дух Святий ламав закон, який свого часу дав Своєму народові Сам Бог. Але цей закон вижив себе, дискредитував людською недисциплінованістю та небажанням дотримуватися його. Парадокс: він став більше перешкодою, аніж допомогою на дорозі до Бога. І П’ятидесятниця повинна була зламати цю стару будівлю зі згнилими підвалинами.

Прояви П’ятидесятниці були і раніше.  Просто вони носили більш ло­кальний та обмежений характер. Вихід ізраїльтян з Єгипту — це шлях Божих чудес та сили. Господь хотів вдихнути в мільйонний народ рабів новий дух свободи, започаткувати нові стосунки з Творцем. Господь кинув виклик наймогутнішій імперії тогочасного світу, кинув виклик Своєму вибраному народові, закликавши до нового життя, до нового ступеня духовності. Не вийшло… П’ятидесятниця погасла в морі незадоволення, нарікань та песимізму. Лише кілька людей та нове покоління увійшло в землю обітниць.

Ілля на горі Карміл. Сила Божа в особі одинокого, переслідуваного пророка кидає виклик могутній, зміцнілій покровительством царя кількасотенній армії лжепророків та й самому самовпевненому цареві та цариці. Але тріумф Господа носить тимчасовий характер. Відразу ж після ефектної перемоги, натхнений Господньою силою, пророк в песимістичному настрої втікає в пустелю помирати…

Але новозавітна П’ятидесятниця була особливою. Вона зламала хід історії. Вона народила мільйони послідовників Христа, які стали такими не за фактом народження чи відповідного обряду, а за фактом народження від Духа Святого. Вони усі були п’ятидесятниками — людьми, у грудях яких горів вогонь Божий. Тому вони стали викликом світові. Їх переслідували, їм забороняли, їх вбивали, з ними боролися. Так, як це було з їхнім Вчителем. Він перший кинув виклик книжникам та фарисеям та їхній формалістичній релігії. Уже Своїм народженням Ісус вчинив переполох у палаці Ірода. Переляканий диявол намагався спокусити Його в пустелі на початку земного служіння. Він був другом митникам та грішникам, а релігійна верхівка стала Його особистим ворогом. І коли вони вже добилися Його фізичної смерті, був кинутий виклик самій смерті та самому пеклу. «Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1Кор.15:54,55).

А потім естафету прийняли Христові учні. Прочитайте книгу Дії апостолів — це книга викликів П’ятидесятниці не тільки релігійній еліті того часу, це виклик усім богам язичницького світу, це виклик Римській імперії, виклик моральній розбещеності. І найголовніше — це виклик самим носіям П’ятидесятниці. Їм довелося боротися не лише із зовнішнім ворогом, не менш запекла боротьба була у власному серці. Якщо раніше, щоб зватися віруючим потрібно було дотримуватися пунктів закону, тепер цей закон написаний у серці. «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби», —пише апостол Павло. Без Духа Святого ця боротьба приречена на поразку. Але й без власної волі християнина, без усвідомлення його вибраності та серйозності поставлених завдань, без постійної боротьби зі щоденними спокусами також неможливо виграти битву.

Тому П’ятидесятниця — серйозний виклик не лише світові, дияволові, неправді та злу, проти яких повинен боротися послідовник Ісуса. Це виклик і самому християнству — чи готове воно стати носієм світла, сіллю для світу? Чи готове нести П’ятидесятницю в аморальний, розбещений світ? Історія свідчить, що далеко не завжди. Були темні сторінки, коли віруючі дискредитували своє ім’я, забуваючи істинну суть християнства. І тоді з’являлися ревні по Бозі серця, які самі ставали викликом заржавілій церковно-державній системі. Мартін Лютер, Жан Кальвін, Джон Уеслі, Ян Гус, Джироламо Савонарола — лише найяскравіші імена у величезному списку людей, яких пізніше назвуть реформаторами. Їхнє життя було непростим. Їм потрібно було пережити величезний спротив як ззовні їхнього сере­до­вища, так і серед свого оточення. Їхні проповіді, вчинки та вчення стали викликом усьому звичному та, здавалося б, правильному життю суспільства.

Але перш ніж вони кинули виклик світові, П’ятидесятниця кинула виклик їм самим. Перш ніж вони стали на повен зріст на дорогу змін та реформ, їм довелося пережити власну П’ятидесятницю, власне переосмислення стосунків з Богом та біблійних вимог. Для багатьох це був непростий та болючий шлях, але вони послухалися голосу Духа Святого і кинули виклик формалізму та аморальності.

19 та 20 століття можна з повним правом назвати століттями Нової П’ятидесятниці, яка могутньою хвилею прокотилася практично по цілому світові, змінюючи цілі народи та держави. На сьогодні п’ятидесятницький рух є найбільш чисельною та найдинамічнішою течією у християнстві. І це теж виклик. Цивілізований світ надто легко відмовляється від Бога. Філософія самозадоволення та самодостатності призвела до зворотної тенденції, коли у Європі сотнями, якщо не тисячами, закриваються церкви. І це виклик секуляризованого світу християнам. Чи готові ми прийняти його і в свою чергу кинути виклик через свою посвяту на справу проповіді Євангелії? Ми маємо з кого брати приклад. Наші батьки, діди та прадіди відгукнулися свого часу на виклики П’ятидесятниці. Вони не порахувалися з ворожим ставленням односельців, панівної релігії, держави. Вони несли вогонь Духа Святого у світ — і змінювали його.

Нещодавно мені довелося бути на святкуванні 90-ліття церкви у селі Руська Гута на Тернопільщині. Коли я слухав історію цієї громади, то несподівано спіймав себе на думці, що ця історія мені дуже знайома. Знайома з попередніх подібних святкувань (в останні два-три роки Західною Україною прокотилася хвиля ювілеїв церков). А ще більше вона нагадувала мені історію моєї церкви, яку я всього рік тому готував теж до 90-ліття. В цих історіях були різні імена, дати, назви населених пунктів, але разом з тим, в них було щось спільне, родинне. Це — особлива сила, внутрішній дух та посвята носіїв пробудження та неймовірної сили дія Духа Святого. Мимоволі згадалися розповіді про перше водне хрещення у нашій сільській церкві в далекому 1925 році. Ревність та бажання служити Богові перших новоувірувавших були такі великі, що вони не могли дочекатися літа і перше хрещення відбулося 2 лютого. За спогадами однієї учасниці «того дня було тепло, всього два градуси морозу». Це був виклик. Виклик формальній вірі, сонному суспільству, навіть здоровому глуздові (ну хто розумний полізе в мороз в холодну воду?!)

Але ці виклики змінили світ. Завдяки цим героям ми сьогодні маємо право називати Україну християнською. Звичайно, ще не все гаразд в українському суспільстві, та посвята наших попередників Божій справі та слухняність Духові Святому стали причиною того, що українське християнство вистояло, зміцнилося та збагатилося попри усі атеїстично-комуністичні атаки.

Не менш серйозні виклики П’ятидесятниця ставить перед християнами і ХХІ століття. Не зачерствіти, не зневіритися, не озлобитися серед випробувань останнього часу — одне із найголовніших наших завдань. А ще — донести до зневірених, озлоблених людей Добру Новину. А ще — стати творцями нової П’ятидесятниці, яка змінить нас самих, змінить суспільство, покаже світові Божу силу та любов.

Чи приймемо цей виклик? Чи зуміємо? Чи вистоїмо?

Якщо з Духом П’ятидесятниці — то так!

Журнал "Благовісник", 3,2016