На перехресті думок. Блог Юрія Вавринюка

Чи знаєте ви своїх пращурів, скажімо, у шостому чи сьомому коліні? Впевнений, що більшість з вас зараз героїчно намагається згадати те, чого ніколи й не знав. На жаль, часто наше коріння не дуже глибоко проростає в родинну пам’ять. А от в євреїв це питання було чи не найпершому місці. Там кожен знав якого він роду, з якого коліна, досконало розбирався у своєму генеалогічному дереві. Без цього він не міг вважатися євреєм. Не дивно, що, читаючи Біблію, ми часто натрапляємо на довжелезні родоводи, які, чого гріха таїти, просто пропускаємо. Але в єврейському середовищі подібне нехтування могло коштувати дорого. У другому розділі книги Ездри згадуються деякі священицькі сім’ї, які «шукали свого запису родоводу, та не знайшли, і були вони вилучені зо священства». Тому не дивно, що Євангелія, розпочинаючи оповідь про Ісуса Христа, розпочинає її саме з родоводу. Для єврейського читача приналежність Ісуса до роду царя Давида, до одного з найшановніших колін Ізраїля було одним з найвагомі

А люди ж!.. Люди, Як свічечки У день народження Бога. Над яслами віл стоїть Зі сльозою в оці. А люди ж!.. Люди — Поневолювачі, Ярмо подають. Спасе, Спаси нас від людей, Людей від нас спаси, Спасе. Нарекли хлопчика ім’ям: БОГ З НАМИ. Назви і нас, Господи: МИ З БОГОМ. А люди ж!.. Господи, Чому люди гаснуть, Подиху Твого не відчувши?! А люди ж!.. Василь Слапчук Я не літературний критик, хоча до літератури маю пряме відношення. Не наважуюся робити аналіз цього вірша власне з літературної точки зору, тим більше, коли це твір відомого волинянина, шевченківського лауреата. Залишу цю справу професійним критикам. Але дозволю собі вільні роздуми на тему, порушену автором. Вірш мене, як кажуть, «зачепив». Він змусив подивитися на Різдво та звичні, знайомі мені біблійні фрази та події зовсім по-іншому. Він поставив переді мною запитання, актуальність якого набагато важливіша, аніж тема нинішньої війни, розгулу корупції, злочинності чи націоналізації Приватбанк

Різдвяний вечір, вічністю налитий, Вкотив на небо місячний обруч. Ще в кучугурах галасують діти, З’їжджаючи санчатами із круч. Морозна гілка стукає об шибку, І ніч крізь скло в світлицю загляда. Багатий стіл, духмяна свіжа скибка, І мати ріже хліб — завсіди молода. Різдвяний вечір, вдячністю налитий, Складає славу Богові-Царю — Тому, Хто, в пелюшки прості сповитий, В хліві стрічав провісницю-зорю. В овечих яслах Всесвіт умістився, До жінки пригорнувся немовлям, Осанною небесною розлився На віфлеємських висохлих полях. Різдвяний вечір, славою налитий, Йде по землі, освітлюючи ніч... Співають славу і батьки, і діти, Родиною зібравшись зусібіч... 

*  *  * Різдвяні стежки ведуть не до ясел. Різдвяні дороги ідуть — з Віфлеєма. Ідуть повз столітній замислений ясен, Що стане хрестом у трагічній поемі. Проходять вони через ті перехрестя, Де милості просять сліпі й прокажені. Повз блудницю, страчену власним безчестям, І тих, хто ховає каміння в кишені. Вони пролягли через хату Закхея, Якого цуралися праведні люди. По водах озер і по землях Юдеї, По тих манівцях, що вели у нікуди. Різдвяні стежки пролягли через душі Обвітрені злом, крізь серця, що «убогі І спрагнені правди», які небайдужі До вічного Слова Предвічного Бога. Різдвяні дороги ідуть через совість, Заплямлену злом, крізь замулену грішність... Проходять крізь болі мої, щоб натомість Привести у яслах народжену Вічність.