Світлини зі скрині. Світлина № 1. Криваві літери на стіні церкви
Започатковую на блозі нову рубрику: «Світлини зі скрині». Народилася вона випадково, коли переглядав старі сімейні фото. А їх у мене — тисячі. Щось посортоване, ще більше — чекає своєї черги. Родинна фотоісторія — моє давнє хобі. Ще у школі захопився фотографією, як багато моїх ровесників сидів у заштореній кімнаті за плівками, фотозбільшувачами, реактивами, сліпнучи при червоному світлі. Один з перших в селі (це були ще 70-ті) захопився слайдами. Так що нині маю що переглядати. Плюс альбоми та поодинокі фото батьків, дідів, бабусь… Останніми роками намагаюся перевести цей багатющий архів в електронну версію.
…Нещодавно, в черговий раз переглядаючи пожовклі фото, зацікавився однією світлиною. Точніше невеликою деталлю на ній, яка була всього-на-всього заднім фоном. І не просто зацікавився, а віднайшов людей з фото і почув про дивовижний факт, який зафіксувала фотокамера. Так виникла думка розпочати рубрику «Світлини зі скрині». У ній будуть розповіді про цікаві історії, смішні та сумні, філософські та іронічні, які мають відношення до цих світлин, якісь маленькі родзинки з фото.
Отже, світлина № 1. Криваві літери на стіні церкви.
На фото — молодь однієї із сільських протестантських церков. Село Горичів, що біля Володимира-Волинського. Дата — десь кінець 40-х-початок 50-х років минулого століття. Світлина як світлина, в альбомі моїх батьків таких десятки. Любили молоді тоді фотографуватися, хоча й селфі ще не винайшли. Дуже багато фото є саме на цьому місці, біля того ж будиночка. Хоча не просто будиночка, це — дім молитви баптистів. Ще довоєнна будівля, він зберігся з численними реставраціями донині.
Що ж привернуло мою увагу на цій світлині? Непримітний, на перший погляд, обрізаний фотокамерою напис на білій стіні дому молитви. Уважно придивившись можна прочитати кінець рядків:
... і механізаторам
.... свої зобов'язання
..... великим Сталіним
Комуністичний банер на стіні церкви?! «Так, — підтвердили батьки. — В ті часи влада мала право зробити свої написи-лозунги будь-де, чи то сільська рада, чи приватний будинок, чи дім Божий. Таких написів криваво-червоною фарбою по селі було багато».
Великий Сталін, на совісті якого мільйони життів, який винищив увесь цвіт духівництва, закрив тисячі релігійних громад, зруйнував тисячі церков, удостоюється честі красуватися на поодиноких залишках культових споруд милостиво залишених диктатором…
Дико. Цинічно. Грубо.
Але нічого дивного, саме таким він і був, «великий Станін». І віруючим доводилося миритися з отими блюзнірськими написами на святих стінах. Інакше… Інакше, знаємо, що було б…
Дивує інше. Через 50 років після офіційного засудження дій великого диктатора, чимало людей, серед яких і віруючі, самі, з власної волі пишуть оди великому вождю та його епосі на своїх стінах. Фейсбушних, вконтактних. Ностальгують на «добрими», «хорошими» часами. Пишуть оди нинішнім «сталінам». Лайкають оди на стінах інших писак. Пишуть не з примусу, за покликом серця, з піною на губах. Дякують за «щасливе» життя. Моляться на них.
Вкотре пересвідчуюся: історія нас вчить тому, що вона нічому не вчить…
Коментарі
Дописати коментар