Загальна кількість переглядів сторінки

30 березня 2017 р.

Світлини зі скрині. Світлина № 2. Креативні іменини

Світлини зі скрині. Світлина №1. Криваві літери на стіні церкви

Сьогодні у мене день народження. Щорічна нагода згадати минуле, пильніше вдивитися у майбутнє. За більш як 50 років були різні дні народження. Святкові та не дуже, приємні та з гірчинкою смутку. За різних обставин та в різних місцях. Нині згадалося святкування дня народження в незвичних умовах, в незвичному місці.




…1984 рік. 30 березня. Хабаровський край, Ельбан. Майже 9 тисяч кілометрів від Волині. Закінчується моя дворічна служба у доблесній Радянській армії. Перші місяці були дуже важкими, як психологічно, так і фізично. Далі втягнувся, призвичаївся і навіть непогано пристроївся. Два роки прослужив у кабінеті головного інженера військової автоколони. Чимало цікавих моментів можна згадати про той період. Про них — трохи пізніше у тій же рубриці. Але сьогодні згадаємо один — святкування дня народження.

На кінець другого року служби ми були вже герої — армійські «діди». У двох частинах, які формувалися в Україні з українців спеціально для Хабаровського краю, служило десь біля 40 віруючих. Вони були переважно з Волинської та Рівненської областей. Спочатку ми мали проблеми через нашу віру з боку командирів і особливо політпрацівників, але десь через півроку ситуація змінилася. Здається 5 чи 6 моїх віруючих друзів влаштувалися водіями на УАЗики, возили начальників військових управлінь, яких у селищі було більше десятка, хтось був «каптьорщиком», поваром чи завскладом. А потім в одному з військових гаражів, які стояли на «відшибі» і де були «приписані» кілька УАЗиків, шофери зробили спальну кімнату і, фактично, там жили. Там проводилися богослужіння і просто зустрічі нашої великої компанії…

Коли до дємбеля залишалося кілька місяців, ця компанія почувала себе вже досить вільно, нас не брав військовий патруль, який іноді чаював з нами. Тому організувати особливий день народження в особливому місці не було проблем. Для мене, поета в душі, якимсь банальним видалося святкувати у звичному для всіх гаражі. Тому запропонував відсвяткувати в тайзі, серед сопок та снігу. Зібралося чоловік 12, два УАЗика. Закупили продуктів, іменинного торта і на цілий день зібралися в сопки. І, як це часто буває, в останній момент фосмажорні обставини внесли свої корективи у свято. Обидві машини якраз на цей день виявилися потрібні командирам. Було вирішено: шофери нас відвозять в тайгу, залишають на цілий день, а ввечері забирають.

І от ми в зимовій тайзі, наодинці з морозом та синьо-чистим небом поверх сопок. Снігу по пояс. Найперше — запалити багаття. Швидко назбирали хмизу, дров і… І тут виявилося, що забули взяти з машини сірники. Пробути цілий день в лісі без багаття, смаженої на вогні ковбаски та гарячого чаю не дуже весела перспектива. Почали шукати по кишенях. І в одного солдата — о, чудо! — знайшлися три сірники! Але їх потрібно ще запалити. Давай терти об штани. Один стерся, не загорівшись, другий… Після тривалих суперечок на рахунок того, як правильно запалювати сірники об штани, останній таки загорівся. Багаття є!

Були пісні під гітару, смажені ковбаски та сало, доросло-дитячі пустощі та розіграші. Тут виявилася ще один прикрий недогляд: забули ножа. Тому хліб ламали руками, сало рубали сокирою, а святковий торт різали пилкою…

Я часто передивляюся оті не надто якісні фото. Згадую друзів, згадую армійську школу життя та загартування. Згадую незвичний день народження, який донині залишається найбільш пам’ятним. Пізніше були святкування в затишному власному домі, в родинному колі, серед друзів та колег, в сучасних кафе, але той, морозно-сніжний, особливо цінний та, як сьогодні кажуть, креативний.








Немає коментарів:

Дописати коментар