День захисника

Свято 23 лютого (називайте його як хочете: день радянської армії, день захисника Вітчизни, чи ще якось) не святкую. Не тому, що не служив чи категорично проти військової служби. Служив і ще й досі згадую ці роки як хорошу життєву та духовну школу, згадую друзів, командирів, армійські епізоди. Не святкую, бо для мене цей день асоціюється з радянсько-атеїстичною ідеологією, у якій не було місця для моєї віри та особистої самореалізації. Але це вже інша тема…

Пишу ці рядки тому, що прочитав цікаву думку з приводу цього свята мого хорошого товариша та однодумця Миколи Синюка. Не коментую, бо, власне, коментарі тут зайві.

Кого будемо захищати?


Території, ворота, межі, гаманці, сумління, честь, порядність, гідність, вождів, ідеї…???


Захисти себе — від ліні, егоїзму, байдужості, невірства, депресії, песимізму.


Захисти дружину — від зневіри в тобі…


Захисти дітей — від «немає часу», «відчепіться, я день відпахав», «як ви мені в’їлися», «подивіться мультик», «я сто разів тобі товкмачу», «завтра»…


Захистимо народ свій, стомлений і обманутий — щирою молитвою до Вождя військ Небесних.На жаль, таких захисників сьогодні не багато. 


Бо ж святкувати легше, ніж захищати.